14 апреля 1971 года. Среда Чемпионат СССР. Первая лига. 3-й тур «Днепр» (Днепропетровск) — «Динамо» (Ленинград) – 0:0

«Днепр» (Днепропетровск) — «Динамо» (Ленинград) — 0:0.

14 апреля 1971 (среда). 18:30. Днепропетровск. Стадион «Метеор». 25000 зрителей (Советский спорт и Спортивна газета – 20000). Пасмурно. Ветер. 8 градусов.

Судьи: О. Ревзин (Москва), В. Фардман (Ейск), Б. Рябко (Краснодар).

«Днепр» (футболки красные, трусы белые, гетры белые с красной полосой): 1 Колтун – 3 Найда – 2 Сергеев, 4 Артюх, 5 Федоренко – 6 Гринько (к), 7 Шнейдерман (Назаров, 77), 10 Мирошин – 8 Христян, 9 Лябик, 11 Романюк (Снитько, 57). 

Запасные: Семёнов, Богданов, Грибенник. 

Старший тренер – В. Лобановский.

«Динамо» (футболки белые, трусы синие, гетры бело-синие): Е. Кожемяко, В. Ефимов, Ю. Харитонов, В. Рудь, А. Кочетов, В. Копин, Ю. Белов, В. Баскаков (к), А. Николаев, Б. Говорунов, Н. Евсеев. 

Запасные: В. Решетников, С. Скопинцев, В. Притулин. 

Старший тренер – Г. Бондаренко. – составы из протокола матча.

Дублёры – 0:0.

В программке матча главным судьёй значится Н. Шумунов (Москва).

ДЕНЬ НІЧИЇХ

«Зоря» (16.04.1971)

Позавчора, у розпал матчу між «Дніпром» і ленінградським «Динамо», на стадіон «Метеор» одне за одним надходили повідомлення з інших міст країни, де на той час уже закінчились календарні ігри. Глядачів, звичайно, не дуже вже й порадувала звістка з Караганди, де місцевий «Шахтар» з рахунком 2:1 переміг куйбишевські «Крила Рад», закріпившись цим самим на першому місці. А ось у Запоріжжі, Одесі, Харкові, Душанбе суперники розійшлися мирно, записавши на свій рахунок по одному очку.

І хоч в момент, коли передавались ці повідомлення, на електричному табло стадіону «Метеор» красувалися нулі, в прихильників «Дніпра» жевріла надія, що їх земляки все-таки вирвуть бажаних два очка і випередять своїх найближчих сусідів по турнірній таблиці. Та, на жаль, нулі на табло не погасли до фінального свистка.

Якщо ж проаналізувати матч у цілому, то в ньому обов’язково мусили б бути забиті голи ще в першому таймі. Так, на 43 хвилині воротар «Дніпра» Колтун у карколомному стрибку відбив м’яч на кутовий, який сильно і точно посилав у «дев’ятку» динамівець Бєлов. Через хвилину вже воротар гостей Кожем’яка зупинив на лінії воріт м’яч, який головою направив у сітку півзахисник «Дніпра» Шнейдерман.

До перерви це були два найдраматичніші моменти, вони сколихнули від нудьгування глядачів і примусили загомоніти трибуни. Бо можна зрозуміти тих, які зібрались на стадіоні, наскільки їм набридло спостерігати безбарвну гру своїх земляків, які нібито і мали перевагу, багато атакували, але нічого реального добитись не могли. Захисники гостей, що діяли точно і самовіддано, завжди в момент небезпеки на якусь частку секунди поспівали раніше до м’яча, ніж їх підопічні.

Другий тайм від першого різнився хіба тільки тим, що динамівцям стало легше оборонятися. Навіси, які подавались з глибини поля в центральну зону, швидше нагадували неорганізований навал. Після таких навісів м’яч неодмінно приходив до високих на зріст захисників «Динамо». Навіть серія кутових, що їх подавав Мірошин, не принесла успіхів. У боротьбі за верхні м’ячі переважали ленінградці. Коли ж до всього додати, що в наших гостей блискуче зіграв воротар, то у «Дніпра» фактично не залишилося шансів добитися перемоги.

Старший тренер «Дніпра» В. Лобановський цілком об’єктивно і справедливо виставив своїм підопічникам низькі оцінки. Лише Колтун дістав «четвірку».

Склад «Дніпра»: Колтун, Сергєєв, Найда, Артюх, Федоренко, Гринько, Шнейдерман (Назаров, 77), Христян, Лябик, Мірошин, Романюк (Снітько, 57).

Інші результати третього туру:

«Чорноморець» — «Текстильник» — 1:1, «Молдова» — «Шинник» — 1:1, «Металург» — «Локомотив» — 1:1, «Алга» — «Уралмаш» — 1:1, «Памір» — «Кузбас» — 2:2, «Торпедо» — «Жальгіріс» — 1:1, «Волгар» — «Будівельник» — 0:0, «Спартак» — «Рубін» — 1:0, «Металіст» — «Даугава» — 0:0.

У «Шахтаря» 6 очок, у «Дніпра», «Металіста», «Чорноморця», «Паміра» і «Волгаря» — по 5 очок.

НА ТАБЛО ЛИШАЮТЬСЯ НУЛІ

«Прапор юності» (17.04.1971)

Минуло три тури, а ми так і не побачили очікуваної від «Дніпра» гри. І в зустрічі з ленінградським «Динамо» дніпропетровці показали футбол по-весняному суперечливий: часом запальний, часом пасивний. Складається враження, що контроль над м’ячем – головне, до чого прагне команда на полі, забувши, що тільки постійні пошуки шляхів до воріт суперника можуть принести успіх. А вони, ці шляхи, в матчі з динамівцями прокладались дуже одноманітно. Після повільного і тривалого розиграшу м’яча в центрі поля, він, як правило, адресувався на той чи інший фланг, а звідти посилався поближче до воріт ленінградців в надії, що хтось з атакуючих завершить справу.

Перший тайм приніс господарям поля силу сприятливих моментів. Активність Романюка на лівому фланзі раз-по-раз ставила в скрутне становище захисників гостей. Здавалось що м’яч ось-ось затріпоче в сітці воріт. Та час минав безрезультатно: в більшості гострих ситуацій захисники на якусь мить випереджали нападаючих, а в тих небагатьох випадках, коли вдавалось обійти їх, на шляху атакуючих ставав воротар Євген Кожем’яка.

Це була друга зустріч дніпропетровців зі здібним воротарем. Перша відбулась восени 1969 року в Сімферополі. Євген захищав там кольори армійців Хабаровська в турнірі претендентів. І тоді, і тепер він зіграв безпомилково, не пропустивши жодного м’яча.

На 45-ій хвилині Кожем’яка зробив, здавалося, неможливе, на самісінькій лінії зупинивши м’яча, сильно посланого Шнейдерманом низом буквально з кількох метрів.

А до цього не досягли цілі удари Романюка і Христяна. Хтозна, чи зумів би воротар динамівців ліквідувати усі небезпечні моменти, аби Лябику вистачило швидкості підібрати м’яч, відбитий прямо на нього на 3-ій хвилині, Гриньку випередити Харитонова на 17-ій, коли після прострілу Романюка Христян несподівано пропустив м’яч на свого капітана, Христяну і Романюку обіграти в межах воротарського в середині тайму Єфімова і Рудя. Усі ці моменти не стали голевими через брак швидкості, або рішучості у відповідальний момент.

Коли до відпочинку господарі відзначались деякою різноманітністю в передачах з флангів, то в другому таймі атаки велись головним чином через праве крило, звідки Лябик одноманітно посилав верхові м’ячі. Майже всі вони, якщо не сказати — всі, вигравались захисниками «Динамо». Не досягли мети і подачі кутових Мірошиним. Ленінградці і тут виграли усі повітряні дуелі.

Снітько намагався перевести боротьбу на «нижчий поверх», але його запалу вистачило ненадовго. Десь до 65—70 хвилини зустрічі гостям знову вдалось погасити активність господарів. В кінці зустрічі вже дніпропетровцям довелось пережити кілька небезпечних моментів. Колтун, який ще на 43-ій хвилині врятував команду після гарматного пострілу Бєлова, зіграв і в ці хвилини надійно.

У цьому матчі суперники виступали в таких складах: «Дніпро» – Колтун, Сергєєв, Найда, Артюх, Федоренко, Гринько, Шнейдерман (Назаров, 77), Христян, Лябик, Мірошин, Романюк (Снітько, 57); «Динамо» — Кожем’яка, Єфімов, Харитонов, Рудь, Кочетов, Копій, Бєлов, Баскаков, Ніколаєв, Говорунов, Євсєєв.

Кращими на полі були воротарі. Ленінградець одержав «п’ятірку», дніпропетровець «четвірку» — вищі оцінки, поставлені тренерами футболістам своїх команд за цей матч. А коли воротарі сильніші нападаючих, на табло лишаються нулі.

НА ОСТРИЕ АТАКИ

«Днепровская правда» (17.04.1971)

Футбольную игру, вероятно, можно сравнить с боевым поединком. Правда, здесь победа исчисляется количеством забитых голов, но залогом успеха все же является стратегия и тактика ведения боя, а не мастерство отдельных игроков. Побывав в Мексике, В. Лобановский лишний раз убедился, что хорошо организованная команда способна наносить поражения дружине футбольных «звезд». Тому подтверждение и прошедший поединок с ленинградцами.

Территориальное преимущество было на стороне «Днепра». Хозяева поля постоянно находились в атаке, часто создавали голевые моменты. Но гости доказали, что им не страшен «вал девятый». Каждая задумка «Днепра» без труда разгадывалась посланцами с Невы. Даже ювелирно подаваемые Мирошиным угловые не принесли результата.

Вот здесь-то и уместно вспомнить о тактике и стратегии ведения поединка. В позапрошлом году игра «Днепра» напоминала по рисунку натянутую тетиву лука, готовую в любую секунду выпустить остроконечную стрелу. Если она не поражала цели, то тут же футболисты оттягивались в защиту, чтобы не только оградить свои ворота от неприятностей, но и подготовиться к очередной атаке. Подобную тактику умело применили ленинградцы. Как только наши земляки начинали развивать атаку, сразу же в защиту уходили семь-восемь динамовцев. Правда, контратаковали они малыми силами, рассчитывая в основном на отличившегося в матче с торпедовцами Николаева.

Остро играл Христян. Но в современном футболе — один в поле — не воин. Его действия не подкреплялись поддержкой пока что медлительного Гринько, который, кстати, дважды «проморгал» возможность открыть счет, и без задора игравшего Романюка. Да и Лябик ограничивается лишь единичными проходами по правому краю. Не доходили до нападающих и неточные передачи Федоренко, который полностью замкнулся в амплуа защитника.

Зато хорошо проявил себя Артюх. Он надежен в обороне и при первой же возможности старался помочь атакующим. Заслуживает похвалы Колтун, дважды спасший команду от гола.

Благодарны своему вратарю и ленинградцы. Кожемяко поработал много и усердно. Счет 0:0 говорит о том, что со своей задачей динамовец справился отлично.

Можно сказать, что преимущество «Днепра» над гостями было полным. Однако ленинградцы оказались организованнее, опережали действия соперников, легко находили ключ к разгадке стратегических замыслов нападающих «Днепра».

К сожалению, не все места на трибунах были заняты болельщиками. Уместно заметить, что львовский стадион «Дружба» бурлит страстями даже в мрачный для «Карпат» период. Не эта ли поддержка трибун помогла львовянам оказаться среди команд высшей лиги?

В. АСАЕВ.

На снимке:  дуэль выигрывает вратарь Кожемяко.

Фото В. Жука. (Крайний слева Анатолий Гринько — Р.Л.)

ДЕ Ж ТАКТИЧНА ВИНАХІДЛИВІСТЬ?

«Спортивна газета» (Киев, 17.04.1971)

У ході матчу досить швидко з’ясувалися наміри команд — динамівці мріяли про нічию і мобілізували для цього всі свої сили. Тим більше, що в їхньому розпорядженні були досвідчені захисники. «Дніпро» настроївся на перемогу, маючи необхідних виконавців для досягнення мети.

Однак гості з своїми планами успішно впоралися, і гравці оборони заслужили найвищої похвали. Що ж до господарів, то вони хоч і мали територіальну перевагу, але задуманого не здійснили. У них, щоправда, були моменти для взяття воріт, але Кожем’яко, як і його колеги по захисту, діяв без помилок. Та все це епізоди, навряд чи вони можуть бути виправданням для поганої гри більшості футболістів «Дніпра», проти прізвищ яких у протоколі після матчу з’явилися низькі оцінки.

Чи не найбільше неприємнощів своїм товаришам завдавав Федоренко. Майже всі його передачі не знаходили адресата. У найвигідніших ситуаціях Гринько, Христян, Лябик спізнювалися із завершальним ударом і їх випереджали динамівці.

«Дніпро» міг не віддати очка супернику, який, незважаючи на всі позитивні якості, певно, не витримав би до кінця напруженої боротьби, якби господарі проявили трохи волі й головне — тактичної винахідливості. Більшість атак велася за старим шаблоном — 2-3 поперечні передачі, далекий навіс на 11-метрову позначку і... м’ячем заволодівали захисники «Динамо».

Господарі, до того ж, мусять завдячити Колтуну, який на 43-й хвилині врятував свою команду у, здавалося, безнадійному становищі.

Я. НОВАК.

Дніпропетровськ (телефоном).

СТІЙКІСТЬ ГОСТЕЙ

«Молодь України» (Киев, 17.04.1971)

Третій тур у першій лізі здивував своєю миролюбністю: дев’ять (!) матчів з одинадцяти завершилися внічию. Що це, своєрідний тайм-аут, який взяли суперники, розуміючи, що дорога до фінішу вельми довга, чи свідчення рівності сил, коли на кожний ефектний хід атакуючої команди віднаходиться не менш ефектна протидія?

Швидше за все, — друге, бо надто зголодніли за справжнім футболом гравці, щоб економити сили уже на старті, надто велика вага сьогодні весняного очка. Звичайно, лідери зробили все від них залежне, щоб створити необхідний запас міцності, але вони не зустріли «взаєморозуміння» з боку суперників. І коса наполегливих атак лідерів, які до того ж виступали на своїх стадіонах, наскочила на камінь потужного і продуманого захисту. Тільки карагандинський «Шахтар» залишився вірний собі...

Не секрет, що «Чорноморець» за класом переважає івановський «Текстильник». Але гості зуміли стримати наступ одеситів і відібрали у них важливе очко за рахунок більшого завзяття, самовідданості у захисті і різких уколів під час контратак, що змушували моряків бути впродовж усього поєдинку насторожі. «Чорноморець», цей типовий представник м’якого південного футбола, нічого не міг вдіяти з мобільним і впертим суперником, що працював у поті чола.

Харківський «Металіст» також вдовольнився нічиєю, але в цьому він мусить картати тільки самого себе — поки що харків’яни не навчились перетворювати солідну ігрову і територіальну перевагу у голи. А у футболі, річ відома, рахуються тільки ті м’ячі, які побували у воротах, а не ті, що могли там побувати. Якщо пригадати, що торік «Металіст» на фініші не зміг по-серйозному претендувати на вихід до вищої ліги через непомірно велику кількість нічиїх у матчах з командами, які йому значно поступалися, то чи не набуває в такому разі невміння нападаючих «Металіста» пожати плоди своїх неабияких зусиль ознак хронічної хвороби?

«Дніпро» також зіграв унічию, але йому протистояв колектив, який не менш за дніпропетровців сповнений честолюбних планів. Тому, на мій погляд, обидві команди були дуже обережні, побоюючись першими пропустити гол. А без риску, без натхнення не викрешиш іскру справжнього футбола. За логікою свого поля «Дніпро» і м’ячем володів більше, і атакував частіше, але цим атакам бракувало гостроти.

Як оцінити нічию запорожців, а відтак і перше очко, завойоване ними у першій лізі? Якщо взяти до уваги, що суперником чемпіона республіки був дворазовий володар Кубка СРСР, одна з найсильніших у минулому команд країни, то рахунок 1:1 почесний для «Металурга». Але коли поглянути на турнірну таблицю і на невтішне становище запорожців, то хочеться, аби вони швидше пройшли «акліматизацію» і почали перемагати.

Поки що «Металург» схожий на себе тільки самовідданими діями у захисті та нев’янучою майстерністю воротаря Василя Гургача — гра ж у нападі явно не клеїться, незважаючи на старання Віктора Єременка, який продовжує лишатися «мотором» команди, і всієї лінії півзахисту. У форвардів В’ячеслава Портнова, Віктора Кутіна, Миколи Куличенкова бутси чомусь притупилися.

Правда, у матчі з «Локомотивом» В. Портнову вдалося відкрити рахунок голам, забитим «Металургом» у першій лізі, але цього явно недосить для турніру такого рангу.

П. ГОРІЛИЙ.

А ОСЕНЬЮ ОЧКА НЕ ХВАТИТ...

«Правда Украины» (Киев, 17.04.1971)

В третьем туре команды первой лиги класса «А» заболели «ничейной болезнью»: в девяти матчах из одиннадцати не было ни победителей, ни побежденных.

В числе самых миролюбивых оказались на этот раз все четыре украинские команды, дружно потерявшие на своих полях по очку. Но если дебютантам лиги — футболистам запорожского «Металлурга» ничья (1:1) с московским «Локомотивом» может быть поставлена в заслугу, то домашние потери днепропетровского «Днепра» (сыгравшего 0:0 с ленинградским «Динамо»), харьковского «Металлиста» (0:0 с рижской «Даугавой») и одесского «Черноморца» (1:1 с ивановским «Текстильщиком») кажутся излишними. Кому-кому, а «Днепру» вечно не хватает осенью одного-единственного очка... 

Таблица после 3-го тура