Перед началом чемпионата страны 1970




Изменения в команде:
Ушли: А. Биба (завершил карьеру), Б. Дановский (завершил карьеру), В. Лябик («Динамо» Киев), В. Пильгуй («Динамо» Москва), Г. Сарычев (завершил карьеру), В. Литовкин (февраль, «Кривбасс» Кривой Рог), В. Санин (февраль, «Шинник» Ярославль), В. Банников (март, «Торпедо» Москва), А. Ермаков (март, «Звезда» Кировоград), В. Бутенко (апрель, «Кривбасс» Кривой Рог), С. Соколов (сентябрь, «Кривбасс» Кривой Рог).
Пришли: П. Найда (СКА Одесса), В. Федоренко («Прометей» Днепродзержинск), П. Цунин («Черноморец» Одесса), Е. Торопов («Локомотив» Днепропетровск), В. Банников (январь, «Динамо» Киев), В. Бутенко (январь, «Динамо» Москва), А. Ермаков (январь, «Звезда» Кировоград), В. Санин (январь, «Шинник» Ярославль), С. Соколов (январь, «Кривбасс» Кривой Рог), С. Собецкий (март, «Динамо» Киев), Л. Колтун (июнь, «Звезда» Кировоград), Н. Богданов (июль, «Зенит» Ленинград), А. Христян (июль, «Динамо» Киев).


Заявка команды-1970 
«ДНЕПР» (Днепропетровск)

Начальник команды – мастер спорта Валерий Васильевич Лобановский.
Старший тренер – мастер спорта Анатолий Семёнович Архипов.
Тренер — мастер спорта (мс) Александр Сигизмундович Петрашевский.
 Вратари: А. Семёнов (1949), С. Собецкий (1951).
Защитники: А. Грибенник (1939), Н. Гриневич (1948), мс П. Найда (1945), В. Сергеев (1944), В. Федоренко (1947), мс П. Цунин (1943), А. Шпаков (1946).
Полузащитники: В. Бутенко (1948), А. Гринько (1945), В. Литовченко (1942), мс В. Мирошин (1944), В. Назаров (1945), С. Соколов (1947), Р. Шнейдерман (1947).
Нападающие: мс Г. Кржечевский (1940), Н. Пинчук (1941), В. Романюк (1947).

Комментарий к заявке. Скорее всего, Анатолий Архипов значился старшим тренером «Днепра» ввиду наличия у него тренерского диплома, который у Валерия Лобановского отсутствовал.


УМЕТЬ ЧУВСТВОВАТЬ…
«Футбол-Хоккей» №14 (Москва, 05.04.1970)
Сегодня команды первой группы класса «А» стартуют в розыгрыше Кубка СССР, а 11 апреля начнут чемпионат страны. Мы публикуем статью старшего тренера днепропетровского «Днепра» В. Лобановского. Прошедший сезон был первым, в котором он выступал в новой для себя роли тренера.


Никак не свыкнусь с мыслью, что не надо больше выходить на поле. Вот-вот для меня начнется второй тренерский сезон, а в снах я все еще играю, все еще футболист. Наверное, это потому, что закончил неожиданно рано, когда еще играть бы да играть. Сам решил: достаточно, хватит, но, как видно, волевые решения могут причинять боль, даже если принимаешь их сам.
У меня есть специальность, к футболу никакого отношения не имеющая, и первым моим побуждением было заняться делом, которому учился. Но таков уж футбол: отдать ему полтора десятка лет жизни и потом начисто забыть о нём может далеко не каждый. Скоро и очень остро почувствовал, что порвать с футболом — выше моих сил... Предложение тренировать «Днепр» принял с удовольствием. Если и задумывался, то лишь о трудностях, которые ждут. Что такое нервный зуд, тогда еще не ведал.
Опыт, я знал, придет со временем: все когда-то начинали на ровном месте. Сил и желания работать — не занимать. Железные надо иметь нервы — вот что более всего беспокоило. Играть в футбол много легче, это я тоже знал, понимал и прежде, ещё когда играл, и потому не завидовал тягчайшей тренерской доле. Но одно дело — понимать умозрительно, совсем другое — прочувствовать всё это на собственной шкуре.
Тренерская работа необычайно сложна: легко растеряться, за тысячью мелочей забыть о главном, за деревьями не увидеть леса. Столько всего надо учесть!
И попробуйте только забыть о самом главном! На поле приходилось распоряжаться мячом, теперь предстояло распоряжаться людьми. С первых шагов принял это для себя как самую первую, самую главную заповедь. Стал приглядываться к игрокам, старался понять и принять, как они есть, их характеры, настроения, запросы, вникнуть в семейные и личные дела, копался порой даже в таких пустяках, которые, казалось бы, вовсе никакого отношения к футболу не имеют...
Для себя я твердо усвоил с первых же дней: тренер должен свято помнить, не забывать ни на миг, что работает с людьми. А люди в отличие от роботов имеют душу, часто легко ранимую, иногда — строптивую. Тренер должен глубоко разбираться в футбольном деле, но это одна сторона медали: тренер должен одинаково хорошо понимать и душу игры, и души людей.
Теперь за спиной у меня год работы. Не берусь судить, стал ли я тренером. Не хорошим, посредственным или плохим, а именно тренером. Потому что, убежден, можно работать и год, и два, и много лет, но тренером так и не стать. Не тренером по должности, а тренером по призванию, по велению свыше, если хотите. Одного желания стать таким тоже, безусловно, мало. Вряд ли стоит перечислять все качества, которые необходимы тренеру. Их много, без одного какого-то можно, наверное, прожить, но не исключено, что один малюсенький минус, малозаметная, не бросающаяся в глаза черта характера или какое-то жизненное обстоятельство вдруг всё и перечеркнет...
Наверное, и у меня есть не одно такое минусовое качество, и, наверное, за первый год работы и я допустил не одну ошибку. И, наверное, со стороны они виднее. Нелегко все скрупулезно проанализировать, я даже ловлю себя на том, что не в состоянии рассказать, как прошел для меня этот первый год. Но кое-что я понял твердо и считаю нужным об этом поговорить.
Речь, собственно, о футболе.
Меняется он и совершенствуется на глазах. То, что вчера было хорошо, сегодня — недостаточно хорошо или даже плохо. Спорят о футболе много, и споры эти бесконечны. На практике я, наконец, понял, что спорить, так сказать, вообще, абстрактно, отвлеченно можно сколько душе угодно. Но ради чего?
Вот, скажем, такая вечная проблема: схема под игрока или игрок под схему? Меня даже удивляет, когда спорят практики. Потому что клубному тренеру сразу же станет ясно, как стало ясно мне уже на первом году работы: исходить можно только из наличия игроков, исполнителей. Выбор, как правило, ограничен. Можно искать желанного игрока годами — поиск, как видите, не исключается — и так и не найти его. А ломать, корежить, переделывать сложившегося игрока в угоду избранной тобой схеме — это ли не кощунство? Требовать от него надо то, что он способен дать, но не сверх того. Значит, выход, как мне кажется, один: хорошо изучить возможности игроков и «подработать» под них такую схему игры, которая эти их возможности наиболее полно раскроет. В справедливости этого положения я не раз убеждался, ещё когда играл. Теперь и вовсе не сомневаюсь.
Не сомневаюсь и в том, что пора уже отрешиться от привычки анализировать игру команды по линиям. Мне кажется, что существующее разделение игроков по линиям — это скорее дань традиции. Футбол стал таким насыщенным и многоплановым, что решать проблемы ведения игры можно только комплексно. На разборах игр, на теоретических занятиях по тактике мы теперь не говорим, как играет линия обороны или линия атаки, мы говорим, как играть в обороне или как играть в атаке. Потому что решает эти вопросы вся команда в целом. В каждой атаке непременно участвуют семь-восемь человек, защищаются тоже семь-восемь и даже больше.
Может быть, я ошибаюсь и меня поправят, но, мне кажется, самое пристальное внимание тренеры должны сосредоточить на тактике. Именно в ней скрыты те дополнительные резервы, которые позволяют усилить игровую мощь, поднять класс. В самом деле, многие команды добились просто-таки выдающихся достижений в физической подготовке, заметно выросло техническое умение, постигаются весьма успешно тайны психологической настройки, волевой закалки игроков. А тактически играем мы бедно, однообразно, похоже.
Между тем тактические возможности, можно сказать, безграничны. Не буду забираться глубоко в дебри — приведу хрестоматийные примеры. Как противоборствовать активным, атакующим действиям соперника? Форм много, но вот такая простая: создание искусственного положения «вне игры». Всем оно знакомо, но не все извлекают из него выгоду.
А как преодолеть сильную оборону? Тактические наигрыши в атаке неисчислимы, но в современном насыщенном, интенсифицированном футболе особую выгоду можно извлечь, используя так называемые стандартные положения. В условиях плотной обороны резко возросло число единоборств, а значит — и число нарушений правил защитниками. С помощью хорошо отрепетированных и продуманных розыгрышей штрафных, свободных, угловых ударов можно добиться многого. Что мы и видим все чаще.
А чего можно добиться, если научить крайних защитников участвовать в атаке не формально, а привить им навыки крайних нападающих! Научить продолжать атаку до конца, завершать ее. Здесь, правда, вступают в действие законы технического мастерства, но прежде всего подключение защитника в атаку, от выбора момента до выбора места есть тактический ход.
Словом, я хочу сказать, что если и есть в футболе бог, то бог этот — тактика. Возможности этого бога безграничны. Мне, признаюсь, на первых порах он помогал изрядно. Важно только не слепо копировать известные образцы, а опять же исходить из способностей и возможностей своих игроков и изучения игроков соперника. К каждому противнику мы готовились специально, изучая его сильные и слабые стороны.
Есть и еще одна любопытная тактическая возможность, которой мы пользуемся почему-то от случая к случаю. Это то, о чем писал в прошлом году на страницах еженедельника «Футбол-Хоккей» А. Вит в статье «Тайна скобок». Я знаю тренеров, которые не любят менять игроков в ходе игры из опасения «сломать» игру. Не спорю, хорошую игру ломать и жаль, и ни к чему, но плохую ведь не грех поломать. В прошлом году мы «спасли» несколько игр благодаря таким тактическим заменам. Очень трудно складывалась первая половина игры с тернопольским «Авангардом» — после перерыва на поле вышел Кржечевский и обострил игру, а с его отличной передачи был забит важный гол. Принимали на своем поле житомирский «Автомобилист» — долго ничего не получалось в атаке. За двадцать минут до конца заменили двух игроков сразу, на поле вышли Литовченко и Снитько — последний за три минуты до финального свистка забил решающий гол...
Но все это было позже, когда и команда почувствовала уверенность в своих силах и я, как сказал поэт, «смелее стал в желаньях». А дебют был таким, что запомнится навсегда. Началось с того, что, выступив в «Подснежнике», мы несколько неожиданно вышли в финал турнира. Меня, хотя было очень приятно, это даже напугало. Во-первых, несколько нарушился тренировочный процесс, к которому я, зеленый новичок в этом деле, готовился, конечно же, очень и очень добросовестно и тщательно. Во-вторых, на нас стали смотреть иначе, стали ждать удач. И даже требовать их. Но вмешались обстоятельства, которых предвидеть я не мог: незапланированные и очень нелегкие игры в полуфинале и финале (с московским «Локомотивом» и тбилисским «Динамо»), перенапряжение, физическое и моральное, и вызванные этим травмы нескольких игроков — все это сказалось на состоянии команды. Старт в чемпионате, первом моем чемпионате, был горьким: в третьем туре мы проиграли во Львове «Карпатам» с убийственным счетом — 1:6! Вслед за тем проигрываем уже дома, перед родными трибунами, «Звезде» (Кировоград).
Можете понять наше состояние? Вот когда я узнал, что такое нервный тренерский зуд! Самое ужасное: под сомнение была поставлена вся наша весенняя работа. Я заколебался. Ночами просиживали мы с тренером Анатолием Семёновичем Архиповым — судили-рядили, думали, сомневались, опровергали, самим себе доказывали свою же правоту. Стоило большого труда остаться на наших прежних позициях...
Забирало сомнение: правильно ли мы поступили, резко изменив привычный, устоявшийся уклад жизни команды, потребовав от игроков более ответственного подхода к тренировочным занятиям, к самой игре. Футбол, конечно, игра, но такая игра, которая не терпит, когда к ней относятся, как к развлечению, иждивенчески. Успеха можно добиться на футбольном поле только при полной мобилизации сил. Футболисты, свыкшиеся с мыслью, что в высшую лигу пробиться почти невозможно, постепенно, может быть, незаметно для самих себя, развинтились, потеряли ориентир, цель. Они привыкли жить несколько вольготно, и вернуть им боеспособность можно было, только нацелив их на трудную задачу и «подкрутив гайки». В наших условиях рано играть на доверии, и мы установили строгий контроль не только в игре, на тренировке, но и в быту. Знаю, со мной многие не согласятся, но исходили мы из конкретных условий.
Когда мы стали терпеть поражения на старте первенства, многие объясняли их еще и так, что молодой тренер есть молодой тренер: опыта мало, а желания — хоть отбавляй, вот и «загонял» команду. Не могу с этим согласиться. Тренировались мы много, верно, — насколько это возможно весной, но в разумных пределах. Перегрузки и некоторое переутомление игроков хотя и были неизбежны, но большой беды не принесли, потому что мы сочетали высокие нагрузки с паузами для отдыха. В условиях нашего календаря это не так-то просто.
Откуда мне известны оптимальные нагрузки? Прежде всего — из собственного опыта. Кроме того, есть еще объективные показатели, данные медицинских наблюдений. И, наконец, необходимое каждому тренеру качество — интуиция. Может быть, это то же самое, что опыт, может быть, что-то качественно иное, но знаю, что ни по каким учебникам этому не научишься. А это самое главное в работе тренера — умение чувствовать команду, каждого игрока, его внутреннее состояние. Мне кажется, тренер должен учиться этому всю жизнь. Если зачерствел, перестал учиться — значит, перестал быть тренером.
ВАЛЕРИЙ ЛОБАНОВСКИЙ,
мастер спорта.


ШТРИХИ ДО МАЙБУТНЬОГО СЮЖЕТУ
«Спортивна газета» (Киев, 11.04.1970)
Сьогодні в 11-ти містах нашої країни відбудуться стартові календарні матчі команд новоствореної першої групи. Двадцять два колективи — представники футбола одинадцяти союзних республік, Москви і Ленінграда розпочнуть тривалу, виснажливу боротьбу за дві дорогоцінні путівки до вищої ліги.
Серед «новоселів» — квартет українських команд. Від нашої республіки виступатимуть учасники торішньої фінальної пульки клубів другої групи футболісти дніпропетровського «Дніпра», володарі Кубка СРСР 1969 року львівські «Карпати», а також харківський «Металіст» і київський СКА. Усі ці колективи, як відомо, п’ятого квітня провели кубкові зустрічі. Остання репетиція напередодні чемпіонату вдало завершилася лише для харків’ян. Вони продовжать свій «кришталевий» шлях 23 квітня матчем з карагандинським «Шахтарем». СКА, «Карпати» і «Дніпро» вибули з розиграшу і тепер можуть спрямувати всі зусилля на успішному виступі в першості.
Як памятають читачі, львівянам слід ще готуватися до серйозних осінніх іспитів — ігор в турнірі Кубків володарів кубків. За чіткої тренувальної роботи в колективі, матчі внутрішнього чемпіонату повинні допомогти карпатцям зустріти у всеозброєнні свій дебют на європейській арені.
І все ж, головні надії у новому сезоні усі українські клуби повязують з чемпіонатом. Адже кожен має непогані можливості і необхідний досвід, щоб відкрити для себе двері у «вищий світ», здійснити давню мрію. Харківський «Металіст» свого часу уже побував серед найсильніших. Поки йому ніяк не вдається повернутися до іменитої компанії. Може нинішній рік стане щасливим для «Металіста»? А може поталанить «Дніпру», який торік лише на фініші трохи схибив і змушений нині починати все спочатку? Старі «розрахунки» з вищою лігою і у київських армійців. Нагадаймо, 1967 року армійці вже виступали у фінальному турнірі, але невдало. Після армійців серйозну спробу зробили «Карпати». Але й їм для успіху не вистачило, можна сказати, півкроку. Одне слово, у новий етап боротьби від нашої республіки вступають команди, добре загартовані у найвідповідальніших двобоях. Від будь-якого з чотирьох клубів можна чекати злету.
Та коло претендентів на «підвищення», звичайно, значно ширше. Ніяк не можна скинути з рахунків залізничників Москви й Тбілісі, алма-атинський «Кайрат», кишинівську «Молдову», куйбишевські «Крила Рад», армійців Хабаровська, «Жальгіріс» і деякі інші колективи. Все це обіцяє заплутаний сюжет турніру, хвилюючу, насичену драматизмом, безкомпромісну боротьбу і, сподіватимемося, красивий футбол.


У ДОРОГУ ДАЛЕКУ
«Молодь України» (Киев, 11.04.1970)
З 11 квітня у шанувальників шкіряного м’яча турбот подвоїться. У далеку путь, довжиною 42 тури, відправляються колективи новоствореної першої і другої ліг радянського футбола. Серед 22 клубів, що здобули право утворити цю групу, — квартет українських команд у складі дніпропетровського «Дніпра», армійців Києва, харківського «Металіста», львівських «Карпат».
Гадаємо, докладно представляти ці колективи немає рації. Кожен має на своєму рахункові чимало відмінних результатів. Згадаємо лише торішній сезон: «кришталевий успіх» львів’ян, перше місце «Дніпра» серед українських команд другої групи, сталі виступи київського СКА, темпераментну і змістовну гру харків’ян.
Нинішнього року на представників нашої республіки у першій лізі чекають нелегкі випробування. На жаль, положення про розиграш не дозволяє усім українським клубам за будь-яких результатів у нинішньому чемпіонаті зберегти свої місця. На випадок, якщо навіть наш квартет посяде в підсумковій таблиці усі найвищі сходинки, «четвертому зайвому» все ж доведеться перейти до другої групи. Замість нього 1971 року виступатиме найсильніший український клуб другої групи. Отже, на тлі загальної конкуренції ми станемо свідками ще й безкомпромісної боротьби в турнірі між українськими командами. Ясна річ, жоден клуб не хоче стати жертвою невдалого пункту в положенні. Навпаки, усім чотирьом до снаги сперечатися за вихід до вищої ліги.
У лютому—березні — в розпалі підготовчого періоду — сочинським болільникам пощастило побачити тренувальні і календарні матчі за участю багатьох відомих радянських клубів. Вони стали також свідками цікавого дебюту... футболіста Валерія Лобановського. Так-так, відомий майстер неодноразово у товариських зустрічах дублерів дніпропетровського «Дніпра» виходив у складі своєї команди на зелене поле. Сам В. Лобановський вважає, що в процесі підготовки подібний прийом може дати певну користь. Знаходячись у вирі подій, поруч з необстріляними гравцями, тренер може краще розібратися у можливостях того чи іншого футболіста, у разі потреби швидко прийти на допомогу: щось підказати або просто скорегувати дії своїх підопічних.
Нині склад «Дніпра» — учасника торішньої фінальної пульки команд другої ліги — значно оновився. Нема більше в колективі його капітана Біби (він перейшов до чернігівської «Десни»), воротаря Пільгуя (грає за московське «Динамо»), нападаючого Лябіка. Відраховано Саричева і Дановського. А ось новачки — захисники Цунін (з «Чорноморця»), Найда (з одеського СКА), півзахисники Бутенко (з московського «Динамо»), Соколов (з криворізького «Кривбасу»). Як бачимо, дніпропетровці, перш за все, потурбувалися про зміцнення оборони. Це й не дивно. Якщо гра форвардів задовольняла торік тренерів, то захисники припускалися багатьох помилок. На жаль, остаточно вирішити проблему оборони Лобановському не вдалося. Вакантне місце — воротарське. Коли пішов Пільгуй, до команди було запрошено відомого голкіпера Банникова. Той дав згоду і наполегливо тренувався у складі «Дніпра» до нового сезону. Але нещодавно В. Банникову дозволили грати за столичне «Торпедо».
Хвилює лінія захисту і тренерів київського СКА. Річ у тім, що порівняно з минулим роком там залишився тільки капітан команди Артюх. Решта — новачки. Щоправда, в запасі ще є досвідчений Козинець. Але він поки хворіє. Значні зміни сталися і в півзахисті, і тільки в нападі тон задаватимуть старожили — Штуллер, Богодєлов, Веригін.
Київські армійці взяли участь у турнірі українських команд — «Кримський пролісок». Ці змагання дозволили киянам перевірити в умовах, близьких до «бойових», новачків — воротаря Волчинського (з харківського «Металіста»), захисника Стрєльцова і нападаючого Верещака (обидва — з донецького «Шахтаря»), внести необхідні корективи в їхню підготовку. Стрєльцов, наприклад, у донецькому клубі виконував роль «чистильника». А СКА взагалі не дотримується системи з «вільним» захисником. Ось і довелося молодому футболістові перекваліфіковуватися. Наскільки вдало пройшла зміна амплуа, остаточно з’ясується уже під час календарних ігор.
Майже повністю зберегли «кришталевий склад» футболісти львівських «Карпат». Перейшов до іншого клубу лише воротар Турпак, та Басалик виступає нині в «Чорноморці». Є і поповнення. Це вихованці прикарпатського футбола голкіпери Вайда (з ленінградського «Зеніта») і Швойницький (з львівського СКА), півзахисник Савка (з донецького «Шахтаря»). Певно, побачать глядачі у першій команді й зовсім нові імена. Адже чотирьох гравців — Поточняка, Покору, Данилюка, Броварського — доведеться віддати під прапори молодіжної збірної країни. Їм на зміну прийдуть молоді гравці.
Читачі, ясна річ, не забули, що на «Карпати» цього сезону чекає ще один, мабуть, найсуворіший іспит — участь у розиграші Кубка володарів Кубків. Тому зрозуміла турбота Федерації футбола республіки, яка нещодавно на спеціальному засіданні президії розглянула стан справ у команді. Наставник «Карпат», заслужений тренер УРСР Ернест Юст розповів, що підготовка кубкових лауреатів до представницького європейського турніру триває поки що нормально. Чемпіонат першої групи повинен допомогти львів’янам у всеозброєнні підійти до відповідальних осінніх матчів. Команді також вкрай необхідно провести серію товариських зустрічей із сильними зарубіжними клубами.
Раніше, мабуть, за всіх – ще в середині грудня минулого року – почали діяльну підготовку до сезону футболісти харківського «Металіста». Такий «великий» розбіг пояснювався тим, що команда поспішала набути хорошої форми ще до березневого десятиденного турне в Англію. І все ж головний наголос було зроблено на успішний виступ в першості. Старший тренер «Металіста» Віктор Каневський справедливо вважає, що нинішній розиграш потребує від команд першої ліги особливо копіткої і продуманої роботи в плані фізичного гарту футболістів. Велика кількість тривалих переїздів, звичайно, відніме у спортсменів додаткові сили. Тому заняття з фізичної підготовки посідають у планах харків’ян особливе місце. До речі, подібним шляхом пішли й деякі інші колективи, наприклад, київські армійці.
До «Металіста» влився загін досвідчених футболістів: захисники Марченко (із запорізького «Металурга») і Зайцев (з московського «Локомотива»), півзахисник Пестриков (з київського СКА), форварди Майборода та Панков (обидва — з одеського СКА). Новобранці замінили Малявкіна, Юшку, Каштанова, Панфілова і Корольова, що через різні обставини вибули з колективу. Нещодавно харківські футболісти одержали сучасну заміську базу. Це, безперечно, поліпшило умови підготовки команди в рідному місті, болільники якого давно вже чекають від клубу відродження славних традицій.
Отже, двадцять дві команди — представники футбола одинадцяти союзних республік, а також Москви і Ленінграда — вишикувалися на старті. Чи не кожен з претендентів марить вищою лігою. І справді, який солдат не мріє стати генералом. Але нинішнього року заповітні «еполети» дістануться лише двом найсильнішим. Будемо сподіватися, що серед щасливчиків виявляться і наші земляки.
Ю. ГАЄНКО.



ТУРНІР НЕЗНАЙОМЦІВ

«Радянська Україна» (Киев, 12.04.1970)

Після «кубкової розминки», яку минулої неділі провели майстри першої і другої груп класу «А», вчора вони стартували у своїх кваліфікаційних турнірах. З них лише той, що об’єднує 18 українських команд, три білоруські і одну російську, має ранг чемпіонату.

В турнірі 22-х команд першої групи класу «А», яка в наступному сезоні делегуватиме двох своїх представників до вищої ліги, Україна представлена чотирма клубами — це «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Металіст» (Харків), СКА (Київ) і «Карпати» (Львів). Подібного турніру ще не знає світова практика. Від Львова до Хабаровська, від Ленінграда до Душанбе — між такими меридіанами і паралелями досі не мандрував жоден футбольний ансамбль.

Велика різниця в часових поясах і заважатиме гравцям у гостях більше, ніж фактор «чужих стін».

За таких умов рівень підготовки претендентів до вищої групи навряд чи перевершить той, який властивий її аутсайдерам. Очікуваний глибокої осені обмін командами між різними лігами буде, мабуть, чисто формальним.

Які ж шанси наших колективів? У спортивних справах у таких випадках прийнято спиратись на історико-статистичні дані, порівнювати результати особистих побачень. Роблять це навіть тоді, коли статистика вчорашнього дня не дає підстав для оцінки завтрашнього. Змагання ж 22-х команд, першої групи класу «А» — це, по суті, турнір незнайомців. Переважна більшість команд ніколи не зустрічалася між собою в офіційних іграх.

Кожен з чотирьох українських клубів — самобутній, не схожий один на одного.

У «Дніпрі» перед самим початком сезону появилась вакансія на важливому рубежі — у воротах. Його власний воротар Пільгуй перейшов взимку до московського «Динамо», а колишній київський динамівець Банников залишив команду перед самим стартом. Тренер «Металіста» скаржився на відсутність кваліфікованих форвардів. Часта зміна кадрів гальмує зростання київського СКА.

Окремо в українському квартеті стоять львівські «Карпати». До фінального матчу на Кубок СРСР вони ще зберігатимуть удома кришталевий приз. Але «Карпати» його вже втратили на першому етапі чергового розиграшу. Торік після того, як львів’яни здобули цей трофей, вони зазнали немало поразок. Але та, що випала їм минулої неділі у Вільнюсі, найприкріша і, звичайно, уразила самолюбство шанувальників команди.

Почалися змагання в першій зоні другої групи класу «А». Найкраща з команд республіки буде удостоєна звання чемпіона України.

О. ЧЕРКАСЬКИЙ.



Комментариев нет:

Отправить комментарий