Итоговая таблица финальной пульки
Говорит Владимир Сергеев, интервью 2013 года: "На
мой взгляд, у неудачи «Днепра» в финальной пульке две причины: во-первых,
изматывающие тренировки в Алуште на песчаном грунте, во-вторых, постоянные
переезды через перевал из Алушты в Симферополь. В результате большинство
игроков были «полумёртвыми» от усталости. Лобановский же, чтобы оправдать себя перед руководством, обвинил трёх ведущих игроков – Бибу, Назарова, Мирошина – в сдаче игры со «Спартаком» (Орджоникидзе). Ведь все были уверены, что мы выйдем в высшую лигу."
А. БИБА: Я ЗНАЮ ХАРАКТЕР ДИНАМОВЦЕВ
«Правда Украины» (Киев, 13.11.1969)
Разыграны все высшие призы футбольного сезона в нашей стране. Некоторые из них – Кубок СССР, кубок «Золотой колос», золотые медали чемпионов СССР среди юношеских команд, и среди дублирующих составов команд первой группы класса «А» ‒ завоеваны украинскими футболистами. До последнего дня соревнований сохраняли шансы на победу в первом и втором эшелонах высшей лиги киевское «Динамо» и днепропетровский «Днепр». В конечный успех этих команд многие любители футбола уверовали настолько, что сейчас, когда оба клуба заняли в своих турнирах почетнейшие вторые места, кое-кто не прочь записать их в разряд неудачников.
А вот как смотрит на события игрок днепропетровского «Днепра», бывший полузащитник киевского «Динамо» заслуженный мастер спорта АНДРЕЙ БИБА:
— Я никогда не думал, что во второй группе класса «А» есть так много серьезных, хорошо подготовленных футбольных команд. Мне не то что показалось — я совершенно уверен, что, например, харьковский «Металлист», львовские «Карпаты», запорожский «Металлург», киевский СКА, кировоградская «Звезда» ни в чем не уступают таким финалистам нынешнего чемпионата СССР, как кутаисское «Торпедо», ленинградский «Зенит», ростовский СКА или даже луганская «Заря». Впрочем, в этом нет ничего удивительного. На Украине везде играют в футбол, здесь много хороших футболистов, а в командах второй группы условия для роста мастерства спортсменов отнюдь не хуже, чем в коллективах первого эшелона. Хуже обстоят дела с условиями соревнований во второй группе. Все-таки здесь немало и таких команд, которые отсутствие мастерства пытаются компенсировать, как бы это сказать, ну — перехлестывающим через край атлетизмом, что ли. В играх с такими командами приходится в основном заботиться о целости собственных ног. Плохо, что к подобным малотехничным, наполненным исключительно силовой борьбой играм притерпелись судьи, зачастую смотрящие сквозь пальцы на «грязное» исполнение приемов. Наряду с этими обстоятельствами мешает футболу во второй группе жестокая необходимость стремиться занять только первое место — ведь лишь оно таит какие-то перспективы для команды. С одной стороны, это искусственно ужесточает борьбу, а с другой — отбивает у многих команд охоту добросовестно соревноваться.
В общем путь к финалу в этой группе тернист, как нигде в футболе. И то, что наша команда столь удачно миновала все рифы предварительного марафонского турнира, говорит о высоком футбольном «образовании» моих новых партнеров. Я помогал им как мог, но вы сами понимаете, что главное в такой многотрудной борьбе – молодость, физическая свежесть и азарт. А по-футбольному я уже не молод, так что мои заслуги в успехах «Днепра» не столь велики, как это кажется тем, кто помнит меня по выступлениям в киевском «Динамо». Правда, в «Днепре» я словно пережил свою вторую футбольную юность — так увлекал меня порыв моих молодых товарищей. И еще мне доставляло удовольствие следить за тем, как приобретает черты умного футбольного полководца мой бывший партнер по киевскому «Динамо», а ныне мой старший тренер Валерий Васильевич Лобановский. Я прочу ему большую будущность на этом поприще.
Почему мы не победили в финальном турнире? Рассказ типа «вот как было дело» не получится. Случилось это довольно неожиданно. Возможно, мы несколько расслабились перед финалом, доигрывая матчи предварительных соревнований без всякого азарта, ибо мы уже были победителями в подгруппе. Возможно, на нас размягчающе подействовала маловыразительная игра орджоникидзевского «Спартака» в первом финальном матче с хабаровским СКА, за встречей которых мы придирчиво следили. Честно говоря, основным своим соперником мы считали вильнюсский «Жальгирис». Это действительно мощная, умелая команда. Мы победили её, а североосетинским футболистам затем проиграли, поняв это лишь в самом конце матча. Не могу избавиться от сильного впечатления, что «Спартак», на мой взгляд, команда, во многом уступающая таким украинским клубам, как, например, харьковский «Металлист» или львовские «Карпаты». А мы играли с ним плохо — почему, не берусь объяснять.
Эта наша неудача, кажется, сродни неудаче киевского «Динамо», выпустившего из рук золотые медали в последнем решающем матче с московским «Спартаком». Спартаковцы научились не дарить очки на долгом пути чемпионата: динамовцы же после триумфа трех последних лет где-то, в каких-то двух-трех летних матчах расслабились и попали осенью в несколько худшую позицию, чем «Спартак». А выиграть личную встречу со своим главным соперником удается не всегда — тут уж соревнуются нервы, а не класс команд.
«Спартак» достоин всяческих похвал — эта команда, по-моему, превзошла саму себя. Но я не советую сбрасывать со счетов киевских динамовцев. Мне хорошо известен характер моих бывших товарищей — эти ребята не совершают дважды одну и ту же ошибку.
НАСТАЮТЬ НОВІ ЧАСИ
ДО ПІДСУМКІВ ЗМАГАНЬ ДРУГОЇ ГРУПИ
«Спортивна газета» (Киев, 18.11.1969)
Коли я повернувся з Сімферополя, де був на фінальній пульці команд другої групи класу «А», мені довелося почути від багатьох любителів футбола одне й те саме запитання: чи справді до вищої ліги потрапила найсильніша команда — орджонікідзевський «Спартак»?
Скажу одразу, що загалом сам принцип проведення фінальних пульок не витримує критики. Дозвольте зробити невелику аналогію. Йде чемпіонат з марафонського бігу. Спортсмени фінішували, і раптом суддівська колегія пропонує кільком переможцям пробігти ще сто метрів. Хто виграє спринтерську дистанцію, того й оголосять переможцем. Нісенітниця? Так. А в нашому футболі ми зіткаємося з цим уже протягом кількох років.
Бо на короткій дистанції з трьох матчів один хибний крок може звести нанівець усі зусилля талановитого колективу, яких він доклав протягом тривалого сезону.
Мені важко сказати, чи взагалі «Спартак» був найсильнішим. Однак його перемога в Сімферополі не викликає ніяких сумнівів. У всіх трьох матчах він грав краще за суперників, навіть у першому, коли зазнав поразки від хабаровських армійців.
А що ж усе-таки сталося з «Дніпром»? Адже з ним були пов’язані всі надії прихильників українського футбола, які залишились невиправданими. Фахівці, добре обізнані з грою, яку команда показувала протягом сезону, одностайно твердять, що на сімферопольському стадіоні «Локомотив» переможець безсумнівно найсильнішої підгрупи не виявив усієї своєї майстерності.
На фінальну пульку «Дніпро» приїхав фаворитом. Склалася небезпідставна думка, що саме він завоює путівку до першої групи. Бралися до уваги блискучий виступ дніпропетровців у підгрупі, коли вони приблизно за місяць до фінішу виявилися недосяжними для своїх суперників, наявність у клубі кількох досвідчених гравців, які пройшли школу великого футбола у вищій лізі, прихильність колективу до сучасної атакуючої гри.
Та всі ці фактори зіграли з командою злий жарт, а їхніх суперників настроїли на безкомпромісну боротьбу. Цікаво, що і «Жальгіріс», і «Спартак», і СКА свої кращі матчі у фіналі провели саме проти «Дніпра».
Напередодні фіналу захворів захисник українського клубу Гребенник. Оборона ж у команді й раніше була найслабкішим місцем, а без свого найдосвідченішого гравця вона втратила ще й у мобільності. Термінове перекваліфікування Шнейдермана з півзахисника на захисника не могло врятувати становища й до того ж послабило середню лінію, котрій відводилася головна роль.
Ключ від дверей вищої ліги лежав у воротах суперників «Дніпра». Два забитих українською командою м’ячі в трьох іграх красномовно свідчать про те, що її напад зіграв також невдало. У підгрупі коефіцієнт результативності дніпропетровців дорівнював 1,73 м’яча за гру, у фінальній пульці він зменшився майже втричі й становив тільки 0,66.
Не можна сказати, щоб у Сімферополі «Дніпро» грав погано. Але для перемоги команда мала віддати всі сили, діяти в кожному матчі з натхненням. На жаль, не всі футболісти показали себе справжніми бійцями. Якщо Шнейдерман і Романюк, наприклад, заслуговують на добре слово, то Сергєєв, Назаров, Мірошин і навіть Пільгуй — кандидат до олімпійської збірної країни — просто мусили суворіше поставитись до заключних матчів, де вирішувалась доля всього сезону. Шкода, що й капітан «Дніпра» Біба до кінця турніру так і не виявив властивих йому якостей.
Ось що сказав після турніру тренер команди-переможниці, заслужений майстер спорту Андрій Зазроєв:
— Ми знали, що нашим головним суперником буде «Дніпро». Коли ж «Спартак» зазнав несподіваної поразки від хабаровців, його міг урятувати тільки виграш у «Дніпра». Хлопці заприсягались добитись перемоги над дніпропетровцями. І вони здобули її. Ми розраховували, що український клуб гратиме в швидкому темпі, і в свою чергу вирішили грати ще швидше, постійно турбуючи захист суперників стрімкими проривами. Ми не відкрили футбольної Америки, поклавшись насамперед на контратаки, але «Дніпро» виявився не підготовленим до таких дій. Захист дніпропетровців і воротар розгубилися, зробили кілька помилок, які коштували трьох голів.
Узагалі мені «Дніпро» сподобався. На мою думку, він був найкраще підготовленим з тактичного погляду. Але команда, очевидно, хотіла виграти турнір без ризику. А в таких змаганнях треба ризикувати.
Яке ж загальне враження справив турнір чотирьох? У наш час технічна озброєність футболістів уже не викликає такого здивування, як років десять тому, коли «технарів» можна було по пальцях перелічити. Всі учасники сімферопольської пульки були з м’ячем на «ти», показали гру не гіршої якості, ніж «середняки» вищої ліги. То чому ж переможці другої групи двох останніх років — кіровабадське «Динамо» й свердловський «Уралмаш» не прижились у вищому світі, опиняючись у першій групі на останньому місці? Іншими словами, в чому дебютанти поступаються старожилам? Головне — в швидкості тактичного мислення. На турнірі в Сімферополі глядачі майже не бачили, як у ході матчу команда залежно від ігрових ситуацій може миттєво зорієнтуватися, запропонувати суперникові якесь несподіване рішення в організації гри. Кожен колектив мав власний почерк, розсудливу гру хабаровців не можна було сплутати з динамічними діями «Спартака», а фундаментальність «Жальгіріса» — з вірністю дніпропетровців схемі з двома нападаючими. Та, як правило, ніхто не відступав від награних схем, не імпровізував. І варт було спартаківцям трошки відійти від звичних канонів, як до них прийшов успіх.
Були в командах хороші виконавці. З захисників добре враження справив литовець Латожа, осетинські футболісти Плієв і Кочієв, у півзахисті цікаво зіграв хабаровець Новиков, молодий Мириков з Орджонікідзе, серед нападаючих відзначалися Романюк з «Дніпра», Папелішвілі зі «Спартака», Маркін з Хабаровська. Треба сказати й про хорошу гру Зазроєва — сина тренера переможців. Проте не вважайте мене песимістом, але на турнірі не було жодного самобутнього футболіста, який би вже завтра міг вийти на поле в складі першої-ліпшої провідної команди країни...
Зараз на сторінках «Советского спорта» точиться дискусія про те, яким бути нашому футболові наступного року. В Сімферополі було чимало відомих спеціалістів і відповідальних працівників Федерації футбола СРСР. Вони теж настроєні на те, що зміни вкрай необхідні. І, очевидно, вони стануться. По-перше, організується проміжна ліга. Ще зарано казати, скільки команд увійде до неї і які саме, але приблизно 17-20. Реорганізація чемпіонату країни має сприяти, в першу чергу, підвищенню класу гри. До новоствореної групи увійдуть невдахи вищої ліги, а також найсильніші команди нинішньої другої групи. Таким чином, у ній зберуться рівні за класом команди. Це зумовить і дальше творче зростання колективів, і більш цікаву боротьбу. І позбавить, нарешті, наш футбол фінальних пульок, що нагадують лотерею.
Л. КАНЕВСЬКИЙ.
ВСІ ВІРИЛИ В ПЕРЕМОГУ «ДНІПРА»
Підсумки конкурсу-експресу «Хто переможе в турнірі претендентів?»
«Прапор юності» (22.11.1969)
Атакує Віктор Романюк. Фото М. Дмитрієва.
1226 читачів нашої газети взяли участь в конкурсі-експресі «Хто переможе в турнірі претендентів?», оголошеному 28 жовтня, напередодні фінальних змагань в Сімферополі чотирьох кращих команд другої групи класу «А» за єдину путівку до вищої ліги. Майже всі учасники конкурсу вірили в перемогу «Дніпра» в турнірі чотирьох. 1162 болільники віддали йому перевагу, назвавши правда, різну кількість очок, необхідну для переходу у вищий клас. На користь «Жальгіріса» висловилось 49 чоловік, четверо «ставили» на армійців Хабаровська. Одинадцять учасників конкурсу виявились справжніми провидцями, назвавши «Спартак» з Орджонікідзе переможцем турніру.
«Дуже жаль, але після фінальних ігор до вищої ліги увійде команда «Спартак» з чотирма очками. «Дніпро» буде другим», — пише В. Онопко з Дніпропетровська. Він — єдиний учасник конкурсу, який, вірно назвавши переможця і кількість очок, правильно відповів ще на одне питання. В. Онопко передбачив, що перший гол в складі «Дніпра» заб’є у фіналі Віктор Романюк.
На друге запитання конкурсу вірно відповіли 157 чоловік. В. Романюка назвали автором першого гола 87 болільників. Більшість з них віддавала перевагу капітанові дніпропетровців Андрію Бібі і Василю Лябіку. Часто називалось і прізвище Анатолія Гринька, який забив на цих змаганнях другий і останній гол «Дніпра». 13 болільників вгадали рахунок зустрічі «Дніпро» — «Жальгіріс» (1:0) і автора першого гола (В. Романюка). Але жоден з 1226 учасників конкурсу не відповів правильно на всі три запитання. Тому редакція газети «Прапор юності» вирішила головний приз не вручати.
Кращий в змаганні провидців В. Онопко нагороджується фотоальбомом «Спорт на Україні» з автографами футболістів «Дніпра» і фотографією команди «Спартак» Орджонікідзе.
Редакція газети щиро вдячна всім читачам «Прапора юності», які взяли участь у конкурсі.
СБОРНАЯ НАЗВАНА
«Днепровская правда» (09.12.1969)
В конце футбольного сезона «Днепровская правда» предложила болельщикам назвать лучшего игрока «Днепра» и составить символическую сборную из футболистов команд класса «А» второй группы третьей подгруппы. Думаю, что читатели откликнулись на это предложение. Если да, то опубликуйте, пожалуйста, состав вышеуказанной команды.
Е. ЕФАНОВ.
В редакцию поступило множество писем с различными вариантами сборной украинской зоны. В одном только было единое мнение: все болельщики назвали лучшим игроком «Днепра» заслуженного мастера спорта СССР Андрея Бибу.
Большинством голосов в символическую сборную команду класса «А» второй группы третьей подгруппы прошли: В. Пильгуй («Днепр»), П. Данильчук («Карпаты»), В. Аристов («Металлист»), И. Герег («Карпаты»), А. Пугачев («Металлург»), Е. Деревяга («Судостроитель»), В. Данилюк и Я. Габовда (оба — «Карпаты»), В. Лябик и А. Биба (оба — «Днепр»), Г. Лихачёв («Карпаты»).
ФУТБОЛ-69
«Молодь України» (Киев, 09.12.1969)
...Свого часу багато було сказано добрих слів на адресу дніпропетровського «Дніпра» та його наставника В. Лобановського. Дніпропетровці прекрасно провели сезон, задовго до фінішу перемогли в своїй підгрупі. Більшість спеціалістів сходилися на тому, що «Дніпро» здобуде путівку до вищої ліги. Цього не сталося. Наші земляки пропустили вперед «Спартак» з Орджонікідзе, втративши шанс, який може не скоро випасти на їхню долю.
Основною причиною невдачі дніпропетровців було те, що вони не зуміли до фінальних ігор у Криму зберегти свою бойову форму і, відверто кажучи, були тільки блідою тінню тієї команди, до якої ми з вами звикли.
Дехто з гравців, особливо молодих, не витримав того потоку хвалебних слів, які посипалися на їхню голову. На жаль, не змогли повести за собою команду і ветерани. Важко було зрозуміти, чому гравці, які так багато зробили для «Дніпра», у фінальних іграх не показали і половини того, що знають і вміють. Здавалося, вірус байдужості панував над сімферопольським стадіоном «Локомотив», коли на полі грав «Дніпро». Прикро, дуже прикро: адже за класом наші земляки переважали своїх суперників.
П. РИМАРЕНКО.
У ФЕДЕРАЦІЇ ФУТБОЛА СРСР
«Спортивна газета» (Киев, 30.12.1969)
Відбулося засідання президії Федерації футбола УРСР. Поряд з іншими питаннями порядку денного було розглянуто плани підготовки збірних команд України на 1970 рік. Вирішено створити три збірні УРСР — з гравців другої групи класу «А», молодіжну і з гравців класу «Б». Кожна команда має провести наступного року по 10—12 ігор, у тому числі й міжнародних. Перші матчі проходитимуть під час весняної підготовки команд до сезону, потім у перерві між першим і другим колами чемпіонату, а також після закінчення футбольного сезону.
За підсумками сезону 1969 року затверджено списки кандидатів до всіх трьох збірних України. Ознайомтеся з їхніми складами:
ЗБІРНА ДРУГОЇ ГРУПИ КЛАСУ «А»
ВОРОТАРІ
О. Прохоров («Металург»), О. Савченко («Металіст»).
ЗАХИСНИКИ
Р. Поточняк, П. Данильчук, В. Сиров, І. Герег (усі — «Карпати»), М. Артюх, В. Козинець (обидва — СКА Київ), В. Сергєєв («Дніпро»), В. Гуменюк («Автомобіліст»).
ПІВЗАХИСНИКИ
Л. Броварський, І. Кульчицький (обидва — «Карпати»), А. Гринько («Дніпро»), М. Климов («Таврія»), В. Силецький («Суднобудівник»), О. Кафаджі («Металіст»).
НАПАДАЮЧІ
В. Данилюк, Я. Габовда, Г. Лихачов (усі — «Карпати»), І. Петров («Суднобудівник»), В. Романюк («Дніпро»), В. Ступак («Зірка»).
ЗБІРНА МОЛОДІЖНА
ВОРОТАРІ
В. Самохін (СКА, Одеса), М. Форкаш («Автомобіліст).
ЗАХИСНИКИ
В. Карлаш («Суднобудівник»), В. Бровченко («Зірка»), В. Гунько («Металіст»), А. Пугачов («Металург»), Ю. Бондаренко («Карпати»), В. Штехман («Хімік»), О. Жилін (СКА, Київ), В. Жуков («Автомобіліст»).
ПІВЗАХИСНИКИ
Р. Покора («Карпати»), О. Кималов, О. Більдюк (обидва — «Суднобудівник»), О. Борисенко («Металіст»), Ю. Косенкін («Зірка»), В. Малаховський («Металург»).
НАПАДАЮЧІ
В. Чирва («Автомобіліст»), В. Лябик («Дніпро»), Е. Козинкевич (СКА Львів), А. Черемисін («Таврія»), В. Кутін (««Металург»), A. Шидловський («Карпати»).
ЗБІРНА КЛАСУ «Б»
ВОРОТАРІ
B. Кисельов («Спартак», Суми), І. Краснецький («Спартак», Івано-Франківськ).
ЗАХИСНИКИ
C. Балан, М. Григорук (обидва — «Спартак», Івано-Франківськ), В. Малигін («Комунарець»), В. Асесеров, В. Медвєдєв (обидва — «Шахтар», Горлівка), В. Медвідь, І. Качур (обидва — «Карпати», Мукачеве), А. Морозов («Спартак», Суми).
ПІВЗАХИСНИКИ
Ю. Черков, І. Вернер (обидва — «Карпати», Мукачеве), А. Провоторов («Шахтар», Горлівка), В. Захаров («Авангард», Макіївка), В. Федоренко («Прометей»), Г. Березовський («Нафтовик»).
НАПАДАЮЧІ
М. Гнатишин, С. Чопей (обидва — «Спартак», Івано-Франківськ), Ю. Єлисєев («Шахтар», Свердловськ), М. Тимчак («Карпати», Мукачеве), В. Нехтій («Авангард», Краматорськ), Б. Малахов («Горинь»).
* * *
Федерація футбола УРСР прийняла рішення заборонити гравцям команд другої групи класу «А», які вибули в клас «Б», переходи в інші клуби нинішнього сезону.
ПЕРЕД НОВЫМ СЕЗОНОМ
«Днепровская правда» (25.12.1969)
Старался я представить встречу с футболистами, тренерами Лобановским и Архиповым, да не мог. Ведь что ни говори, в памяти моей, как и у десятков тысяч болельщиков, свежи еще нюансы последних матчей, тогда как команда уже начала жить новыми планами.
В спортивном зале «Метеор» футболистов «Днепра» не оказалось. Работники стадиона сказали, что только-только вся команда уехала продолжать тренировку в гимнастический зал дворца «Машиностроитель».
...Не скрою, забавно было наблюдать за тем, как футболисты постигали сложную гимнастическую азбуку. Юркие и смелые на поле, на брусьях, перекладине и кольцах они выглядели робкими и неуклюжими. Правда, не все. Грибенник, Назаров, Гринько, например, с удивительной легкостью и гимнастической элегантностью выполняли все наставления старшего тренера СК «Метеор» В. Бирюкова. А. Архипов обучал «гимнастов» элементам на кольцах, умело подстраховывая их от возможных падений. В. Лобановский участия в тренировке не принимал. Но, стоя у входа в зал, он внимательно наблюдал за каждым, заставляя спортсменов повторять упражнения до тех пор, пока те не освоят его в достаточной степени.
— Трудно им с первой-то тренировки, — заметил В. Бирюков.
— Пусть привыкают. В календарных играх еще труднее придется, — ответил серьезно В. Лобановский.
И нельзя не согласиться с замечанием старшего тренера. Ведь сезон не за горами, и не только встретить, а и провести его «Днепру» необходимо с полным багажом физического, тактического и технического вооружения. Иначе успеха не жди. Вот почему В. Лобановский с первой же тренировки заставляет ребят вкусить полной мерой тяжкий труд футболиста.
Тренирующихся в зале было много, но сразу же бросались в глаза незнакомые или малознакомые лица вновь поступивших в команду футболистов. А пополнение немалое. Из «Черноморца» перешел Петр Цунин, Петр Найда из одесского СКА, Виктор Санин из ярославского «Шинника», Владимир Федоренко из «Прометея» (Днепродзержинск), оставил кировоградскую «Звезду» Александр Ермаков. Добавились игроки и в средней линии — это Сергей Соколов из «Кривбасса» и Владимир Бутенко, вернувшийся на родину из московского «Динамо». Выше классом стала тройка из местного «Локомотива» — Евгений Торопов, Евгений Куликов и Геннадий Выштеюнас. Новички пополнят не только основной состав, но и дублирующий. Перенимают опыт у своих старших коллег некоторые ребята из группы подготовки.
Вот только недосчитался я некоторых мастеров из основного состава. Пильгуй, не поставив в известность своих друзей и тренеров, решил подучиться вратарскому мастерству в команде Льва Яшина. Не будет больше играть в «Днепре» А. Биба. Призван на воинскую службу в Киев и самый результативный нападающий «Днепра» Лябик. Три футболиста ушли, но потеря ощутимая. Особенно трудно смириться с уходом Пильгуя: ведь достойной замены ему пока нет. В настоящее время кризис с вратарями переживают не только коллективы второй группы класса «А». Не скрывает своего сожаления Лобановский и по поводу ухода Лябика, но команда все же надеется, что Киевский военный округ направит его проходить службу на Днепропетровщине.
...Тренировка в полном разгаре. Взмокшие от усталости футболисты продолжают постигать трудную науку акробатики и гимнастики, а мне не терпится получить от В. Лобановского ответы на многочисленные вопросы.
— Тяжелый экзамен сдавали мы в минувшем сезоне, а впереди испытания посложнее, — говорит он, а сам внимательно следит за футболистами. — Ведь первая лига, или промежуточная, — это не украинская группа. 22 команды, и все одна в одну, сыгранные, мастерские. Каждая из них достойна соперничать с мастерами высшей лиги. Несомненно, что календарные игры в новом сезоне будут проходить значительно острее и интереснее, чем поединки прошедшего первенства. Работы предстоит выполнить много, особенно по подготовке дублирующего состава, который должен быть равноценен основному. (в 1970-м году турнир дублёров в первой группе класса
Окончательный штат «Днепра» еще не определен. Не исключено, что нам придется заменить некоторых игроков более молодыми и перспективными. Тренерский состав решит эту проблему после зимнего учебно-тренировочного сбора в Сочи, куда мы отправляемся 10 января.
Возможно, нетактично было возвращаться к анализу игр финальной пульки, но я все же задал этот щепетильный вопрос.
— Знаю, что многие болельщики омрачены «провалом» «Днепра». Я не спорю, команда могла и должна была сыграть лучше. Но ведь есть и смягчающие вину обстоятельства. Повлиял психологический фактор, сказавшийся и на результатах более опытных команд. Отсутствие Грибенника и Лябика в последней игре тоже в значительной степени ослабило боеспособность «Днепра». Да, футбол — коллективная игра, но и в ней не обойтись без солистов. Пример с московскими командами «Динамо» и «Торпедо» тому в подтверждение... А разве не почетно быть сильнейшим коллективом в республике? Почему многие болельщики сразу же сбросили со счетов этот успех команды? Да, мы могли завершить сезон еще удачнее, но повлияли некоторые допущенные ошибки и просчеты. Теперь и готовимся к тому, чтобы не повторять их в сезоне нового года.
...Тренировка закончилась. Футболисты, убрав снаряды, отправились в душевую. Кое-кому из них Лобановский на ходу давал замечания, о чем-то напоминал. Вдруг он увидел совсем еще юного паренька и подозвал к себе.
— Почему не явился на тренировку? — спросил у него наставник «Днепра».
— В школе задержали, Валерий Васильевич.
— Постарайся завтра не опаздывать. Будешь тренироваться вместе со всеми. — И, проводив взглядом радостного ученика, сказал:
— Обещает стать хорошим футболистом.
В. АСАЕВ.
КАНДИДАТ В СБОРНУЮ
«Днепровская правда» (30.12.1969)
С 3 по 14 января 1970 года в Очамчире будет проведен сбор юношеской сборной команды СССР по футболу для подготовки к отборочным играм турнира УЕФА с командами Польши и Румынии. В состав участников сбора включен и нападающий «Днепра» Евгений Кондратенко.
С десяти лет играет в футбол наш земляк. Тренер Н.В. Майсурадзе привил Евгению трудолюбие и упорство к достижению цели. Спортсмен неоднократно приносил успех сборной юношеской команде города. С 1968 года Кондратенко играет в дублирующем составе «Днепра». Многие болельщики, вероятно, помнят его игру.
Будем надеяться, что 17-летний футболист из Днепропетровска оправдает надежды тренеров сборной страны и будет включен в ее основной состав.
В. ПАЛЬЧЕНКО.
УСПІХ
ДНІПРОПЕТРОВЦІВ
«Футбол-1970»
(Киев, март 1970)
Наприкінці футбольного сезону 1968 року
команду дніпропетровського «Дніпра» очолив новий старший тренер майстер спорту
Валерій Лобановський, у недавньому минулому — один з найцікавіших футболістів
країни. На відміну від багатьох інших тренерів, які свій прихід до нового
колективу ознаменовують його «чисткою», він творчо поставився до здобутків
свого попередника, почав дбайливо розвивати те позитивне, що було вже в грі
«Дніпра».
Усі ми пам’ятаємо Лобановського як
чудового, дуже своєрідного форварда з цікавим мисленням. Тож немає нічого
дивного в тому, що, ставши тренером, він насамперед почав дбати про організацію
атаки, наголосивши не на кількісному, а на якісному боці нападу. Справді, ті,
хто бачив гру «Дніпра» в минулому сезоні, часто дивувались: на передній лінії
перебувають два нападаючих, а голи у ворота суперників сиплються, наче з рогу
достатку.
А річ була в тім, що дніпропетровці по суті
атакували ввісьмох. Двох форвардів постійно підтримували чотири гравці
середньої лінії, очолюваної видатним майстром радянського футбола Андрієм
Бібою, та ще й раз у раз уперед ішли крайні захисники. Суперники «Дніпра»
ніколи не знали, звідки їм чекати найбільших неприємностей. Їх міг застукати
зненацька або могутній удар Біби, або підрізаний м’яч Мірошина, або
несподіваний вихід захисника Сергєєва на вигідну для завершального удару
позицію. І взагалі в арсеналі команди було чимало заздалегідь підготовлених
комбінацій. Отже, дніпропетровці в першу чергу прагнули забити гол — і записали
за сезон на свій рахунок 73 м’ячі. Жодній іншій команді, в якій би групі
майстрів вона не виступала, не вдалося досягти такого результату.
І все ж шлях «Дніпра» до перемоги в
підгрупі був нелегкий. Не відразу пощастило команді очолити турнірну таблицю.
Були у неї й прикрі зриви, приміром, поразка навесні від львівських «Карпат» — 1:6.
Рахунок, як бачите, розгромний. Але сила «Дніпра» була ще й у тому, що команда
являла собою згуртований колектив, здатний мужньо пережити невдачу і йти вперед
до заповітної мети. Коли ж дніпропетровці очолили турнірну таблицю, то не
поступилися місцем аж до закінчення змагань. Більш того, першість у підгрупі
«Дніпро» забезпечив собі достроково: командам ще треба було провести по 6
матчів, а дніпропетровці вже стали недосяжними для своїх конкурентів.
Залишався найскладніший етап — боротьба в
«турнірі чотирьох» за путівку до найвищої ліги. На жаль, цей іспит «Дніпро» не
витримав, зайнявши у фінальній частині змагань команд другої групи класу «А»
тільки друге місце. У Сімферополі, де зібралися претенденти на перехід до
«вищого футбольного світу», дніпропетровці не показали властивої команді гри.
Очевидно, далася взнаки втома. Основна ударна сила «Дніпра» — півзахист — був
просто невпізнанний, його комбінації раптом втратили стрункість і логічність.
Навіть талановитий молодий воротар Пільгуй провів фінальний турнір невпевнено.
Єдина поразка від «Спартака» (Орджонікідзе) виявилася для «Дніпра» фатальною.
На «спринтерській дистанції» фіналу наздогнати суперника було неможливо.
Довелося українській команді вдовольнитися малими срібними медалями.
Що ж, перша спроба пробитися у лігу
найсильніших виявилася невдалою. Але Валерій Васильович Лобановський спромігся
створити цікавий футбольний колектив, який завоював багато прихильників, і ми
віримо в майбутні великі успіхи дніпропетровських футболістів.
Комментариев нет:
Отправить комментарий