МИКОЛА МЕДІН:
«У невдачах команди винні не тільки гравці»
З перших уст
«Український
футбол» (Київ, 07.10.1999)
Либонь, у вищій лізі немає іншої такої команди,
навколо якої відбувалося б стільки скандальних подій, як «Дніпро». Причин
кілька. Насамперед, заборгованість клубу перед футболістами, а також загальна
занедбаність усього футбольного господарства. І доки тренери та генеральний
директор Андрій Стеценко продовжують запевняти футбольний загал у тому, що
команда ні в якому разі не залишить елітний дивізіон, дніпропетровський човен з
кожним туром усе ближче й ближче до першолігового берега. Першими забили тривогу
четверо провідних футболістів. Вони звернулися до ПФЛ з надією на позитивну
реакцію співзасновників клубу. Та цього не сталося. Порушників спокою
звинуватили в усіх гріхах. Нині вони — вільні агенти, а отже дістануться
якомусь іншому клубові майже безплатно. І це за умови, що в «Дніпрі» — дефіцит
висококласних виконавців у всіх тактичних лініях. Більше того, рішення ПФЛ щодо
четвірки «опозиціонерів» не залишилося поза увагою інших гравців команди. Зараз
ще десятеро — Старцев, Галігузов, Бєліков, Приходько, Задорожний, Стратулат,
Зубченко, Савенчук, Слабишев і Шевцов — звернулися з тим же проханням до ПФЛ.
Як розвиватимуться події надалі, важко передбачити. Відомо лише, що
прокуратурою заведено кримінальну справу на генерального директора ФК «Дніпро»
Андрія Стеценка. Ми ж спробуємо пригадати події, що стали першопричиною
виникнення скандалу. Послухаймо недавнього капітана «Дніпра» Миколу МЕДІНА.
— Миколо, нарешті, в конфлікті поставлено крапку. Ти
— вільний агент. Що буде далі?
— Необхідно все починати з нуля. Зараз мені важко
сказати, що буде потім.
— Відомо, що розібратися в непростих взаєминах між
гравцями й керівництвом футбольного клубу вам допомогла Профспілка футболістів
України.
— На превеликий жаль, ми погано знаємося на законах,
тому доводиться сутужно, коли виникають конфлікти з керівництвом клубу.
Профспілка з’ясувала тонкощі справи й допомогла нам відстояти свої права.
Профспілка футболістів — хоч якийсь захист, своєрідне страхування.
— На одній з післяматчевих прес-конференцій Микола
Федоренко сказав, що ситуація навколо конфлікту настільки заплутана, що він не
може дати їй об’єктивну оцінку. З чого ж усе почалося?
— Почалося це ще до приходу в «Дніпро» Леоніда
Колтуна. Футболістам перестали своєчасно виплачувати заробітну плату. З
приходом нового наставника ми сподівалися, що ситуація зміниться на краще, та
цього не сталося. Досвідченому тренерові знадобилося небагато часу, щоб у
всьому розібратися. І зрозуміти, що футбол у Дніпропетровську нікому не
потрібний. Він неодноразово наголошував, що не розуміє, чому команда з
серйозним спонсором, чудовими базою та екіпіруванням, бореться за виживання у
вищій лізі. Нарешті, Леонід Якович зрозумів, що самотужки нічим не зможе
допомогти «Дніпрові». Либонь, тоді й вирішив, що псувати тренерський імідж,
напрацьований упродовж багатьох років, не варто і подав у відставку. Нам же
сказав, що ті, хто матиме пропозиції з інших клубів, можуть йти з команди, він
перечити не буде. Взагалі, в Дніпропетровську повинні тренерові пам’ятник
поставити за те, що він зумів зберегти команді місце у вищій лізі.
— Потім обов’язки головного тренера став виконувати
Микола Федоренко. Щось змінилося?
— Нас продовжували дурити, запевняючи, що зароблене
обов’язково буде виплачене. Наводили приклади, як нелегко зараз живеться
вчителям, лікарям тощо. Ми це добре розуміли, але знали й інше: у футболістів
дуже короткий змагальний вік і заробити собі на життя можемо тільки грою на
неаматорському рівні.
— Ти в «Дніпрі» більше десяти років. Коли в команді
почався спад?
— Ми завжди мали високі завдання. Відповідним був
добір виконавців, а отже й непогане фінансування. Свого часу Жиздик застосував
систему, в основі котрої піраміда — від дитячого до футболу високих досягнень.
Усе базувалося на результатах головної команди. Механізми цієї піраміди
працювали, як годинник. Був і результат. Я добре те пам’ятаю. І «Дніпро» часів
Євгена Кучеревського, і «Дніпро» Миколи Павлова — «дитячий садок», як нас
жартома тоді називали. До речі, той «дитячий садок» 1993 року лише за різницею забитих
і пропущених м’ячів поступився чемпіонством «Динамо». Пам’ятаю і команду Бернда
Штанге, в якій було приємно працювати та грати. Та впродовж останніх трьох
років ці структури зруйновано, чіткої системи фінансування не існує. Знаю лише,
що дитячий футбол прогресує, але він уже має комерційний характер.
— Чи намагався з’ясувати ситуацію з керівництвом
клубу?
— Річ у тому, що за два роки — після повернення в
«Дніпро» з «Уралану» — на базі так і не побував жодний керівник клубу. Лише
Стеценко періодично з’являвся. Та говорити з ним про щось серйозне ніхто не
бажав. Ми знали, що нічого путнього це не дасть.
— Як реагував на невиплату заробітної плати Микола
Федоренко?
— Він нас підтримував, але говорив, що все буде
нормально.
— Йому також не платили?
— Звичайно, тренери також залишалися без заробітної
плати. Навіть обслуговуючий персонал на заміській базі не отримував грошей. А
вони ж працювали цілодобово. У місті двоє команд, постійні заїзди на базу, то в
однієї, то в іншої — матч.
— Були нарікання й на харчування?
— Воно не відповідало навантаженням, які мали
футболісти. Продукти закуповували найдешевші, працівникам їдальні доводилося
докладати чимало зусиль, аби приготувати для нас смачну чи просто нормальну
страву.
— Нарешті терпець урвався, ви звернулися в ПФЛ...
— Так. У регламенті змагань є пункт, згідно з яким
футболіст, що не отримує заробітної плати протягом трьох місяців, може
повідомити про це до ПФЛ. Ми підготували відповідного листа, але спочатку його
не відправили. Знав про це й Микола Федоренко, він підтримував нас. Команда
була розбита на дві групи: ті, яким були винні, й ті, кому ще не встигли
заборгувати. Крім нас чотирьох, вирішили звернутися до ПФЛ також Стратулат,
Савенчук, Шершун і Хоменко.
— А молоді футболісти вас підтримували?
— Звісно. Мова ж велася про заробітну плату, яку
вони також не отримували. Але змінити ситуацію на краще могли лише провідні
гравці. Ми розраховували на розмову з керівництвом клубу. Але ніякої реакції не
було.
— Ви продовжували тренуватися й готуватися до
матчів?
— Так. Ми працювали за звичною програмою. Мали грати
в Маріуполі. Нам сказали, що в разі перемоги керівництво виплатить преміальні.
— Ви повірили, що отримаєте, нарешті, хоч якісь
гроші?
— Так, оскільки нас підтримала міська влада.
— Але в Маріуполі «Дніпро» програв, а за два дні до
наступної зустрічі Федоренко відлучив тебе і ще трьох футболістів од тренувань.
Що ж сталося?
— Ми надіслали листа до ПФЛ. Поштовхом став приїзд
на базу Стеценка. Генеральний директор повідомив, що вся заробітна плата
переказана на наші індивідуальні рахунки. Він узяв з кожного гравця розписку
про те, що ніяких претензій до ФК «Дніпро» ми не маємо. Та звернувшись
наступного дня в банк, зрозуміли, що нас укотре обдурили. Гроші так і не
надійшли. Уранці, напередодні матчу з «Металістом», ми відправили листи, а
вдень відбулися збори. Федоренко повідомив про те, що грошей найближчим часом
не буде. І запропонував футболістам, які відмовляються грати, підняти руки. Це
зробили я, Поклонський, Калиниченко та Козар. Після цього нам запропонували
зібрати речі і йти з команди. Федоренко фактично вигнав нас із бази.
— Вважаєш, що він зробив неправильно?
— Як тренера, його зрозуміти можна. Він намагався
зробити все, щоб конфлікт не розпалився. Інакше ризикував втратити посаду. Але
по-людськи зрозуміти його не можу. Саме Федоренко на початку конфлікту говорив
футболістам про те, що не слід мовчати, необхідно всім апелювати до ПФЛ, щоб
керівництво клубу, нарешті, звернуло увагу на проблему. А потім — різко змінив
позицію і почав звинувачувати футболістів у всіх гріхах. Мені, наприклад,
дісталося за те, що багато пропускав м’ячів.
— Цілий місяць з’ясовували, хто має слушність. Що в
цей час робив ти?
— Нас відлучили від команди. Стеценко спочатку надав
документи, згідно з якими наша четвірка буцімто отримувала гроші. Це дискредитувало
нас. Довелося знову звертатися до ПФЛ, а потім і самим їхати до Києва.
— Що відбувалося на засіданні ПФЛ?
— Воно тривало близько години. Задавали питання нам
і генеральному директорові клубу.
— Про що говорив Стеценко?
— Він говорив дивні речі. Наприклад, що не знає,
чому інші футболісти, а їх більше сорока, отримували заробітну плату, а ми,
четверо, — ні. Проте ухвалили рішення — в двотижневий строк остаточно все
з’ясувати і виплатити нам заборгованість.
— Чи контактував у цей час з Федоренком і Стеценком?
— Ні. Федоренко звинувачував нас у поразках команди.
Я розумів, що то емоції. Тренер на нашому прикладі доводив іншим, що так робити
не можна. Хоча і він сам, і футболісти розуміли — правда за нами. Стеценко
продовжував стверджувати, що заробітну плату ми все ж отримали. Він знову
відправив до ПФЛ довідку про те, що якась фірма нібито переказала гроші на наші
рахунки в банку. Виходило так, що ми гроші вже отримали і намагаємося обдурити
«Приватбанк». Але скажіть лишень, як я можу ввести в оману банк? Добре, що в
підсумку прийнято справедливе рішення.
— Виходить, що про повернення в «Дніпро» мова вже не
йде?
— Я не можу так сказати.
— Якщо з тобою розрахуються і покличуть знову в
«Дніпро», що робитимеш?
— Дуже добре подумаю, а вже потім прийму виважене
рішення.
— У тебе багато друзів-футболістів, що виступають в
інших клубах. Як вони відреагували на ситуацію навколо «Дніпра»?
— Вони постійно запитують, що ж усе-таки
відбувається в «Дніпрі», що зробили з командою, як я можу далі там грати, чому
не йду з неї. А я не йшов тому, що серце моє — тут.
— «Дніпро» й надалі залишається для тебе рідним?
— Звісно. Куди б я не поїхав, «Дніпро» завжди для
мене залишиться рідною командою. Саме тут я досяг найвищих спортивних
результатів. Заробив ім’я. Я завжди переживатиму за команду. Шкодую, що не можу
вийти на поле в складі «Дніпра» й допомогти йому.
— Гроші важать багато у футболі. Але якість гри
також. Чому, на твій погляд, дніпропетровська команда грає так погано? Вона що,
справді гірша за інших?
— Гра починається задовго до появи футболістів на
полі. Дрібниць у футболі не буває. Підсумковому результатові повинні сприяти
тренувальний процес, збалансоване харчування, побут. Не тільки футболісти винні
у невдачах. Я, наприклад, повністю викладався на тренуваннях і в матчах.
Скажіть, хіба приємно воротареві пропускати м’ячі у свої ворота? Річ у тому, що
я був не в найкращій формі. Проте в цьому є й частка вини тренера команди.
— А взагалі, ти віриш, що в Дніпропетровську щось
зміниться на краще в найближчий час?
— Сподіваюся на це.
Олександр
ПЕТРОВ.
Андрій СТЕЦЕНКО:
«ПИТАННЯ МОЄЇ ВІДСТАВКИ —
ЛИШЕ В КОМПЕТЕНЦІЇ «ДНІПРА»»
Алло, Дніпропетровськ!
«Український
футбол» (Київ, 07.10.1999)
Фініш чемпіонату — це ніби проводи старого року. Про
гірше намагаєшся не думати. Хоча іноді для цього й підстав немає, але чекаєш.
Віриш, що все саме по собі стане на свої місця... По закінченні восьмого
чемпіонату я майже з забобонною вірою та ностальгією сподівався, що «Дніпро»
врешті-решт спроможний — ну якщо й не на прорив до чільної трійки, то на
відродження та потужну гру — як мінімум. Але... Схоже, гірко розчарувався не
лише один я та сотні українських футбольних симпатиків. Виявляється, щоб спекти
яблуко, треба, принаймні, його мати... Із Дніпропетровська досить несподівано
для багатьох пішов головний тренер — Леонід Колтун, на якого особливо
розраховували в усіх зацікавлених таборах. Потім з команди пішли четверо
провідних гравців — через невиплату заробленого. За ними зібрались в ту ж
дорогу ще десятеро. Останнім акордом дніпропетровського «реквієму» стала
безбарвна гра дніпрян в останньому турі, коли вони безславно поступились
донецьким металургам, а на розширеному засіданні ПФЛ її президент Григорій
Суркіс «порекомендував» генеральному директорові «Дніпра» Андрію Стеценку піти
у відставку...
Хто б міг сказати ще якихось два-три роки тому, що
«Дніпро» «замулиться» настільки, що його течія, яка раніше могла знести все на
своєму шляху, нині перетвориться на невеличкий струмок, який от-от пересохне.
Про нинішнє становище клубу та його перспективи — у
розмові з генеральним директором «Дніпра» Андрієм Стеценком.
— Андрію Вікторовичу, як ви прокоментуєте останній
календарний поєдинок «Дніпра» проти донецького «Металурга»?
— Мені важко щось конкретне сказати з цього приводу.
Хоча б тому, що я не був на цьому матчі.
— Ті десять футболістів, котрі подали заяви до ПФЛ з
метою отримати статус вільного агента, ще в колективі?
— Так, вони нині в команді і грали в Донецьку проти
«Металурга». Більше того, свої заяви з ПФЛ вони відкликали.
— Тобто, з футболістами розрахувались?
— Саме так.
— Які, на ваш погляд, шляхи виходу команди з
турнірного «дна»?
— Я можу сказати лише одне: треба наполегливо працювати. Лише доклавши максимум зусиль, можна чогось досягти.
— Що ви можете сказати з приводу ймовірності вашої
відставки?
— Я поважаю ПФЛ та її рішення. Однак в будь-якому
випадку, справа моєї відставки — це внутрішня проблема «Дніпра». Якщо керівні
органи вирішать, що я маю піти, я подам у відставку. Поки що з подібними
претензіями до мене в клубному керівництві ніхто не звертався.
Розмову
вів Олександр ПАНФІЛОВ.
АНДРІЙ СТЕЦЕНКО:
«П’ЯТЕРО ТРЕНЕРІВ ЗА ДВА РОКИ – ХІБА ЦЕ НОРМАЛЬНО»
«Український
футбол» (Київ, 14.10.1999)
— Андрію Вікторовичу, яка ситуація в клубі?
— На перше жовтня з усіма футболістами ми
розрахувалися. Маю на увазі заробітну платню.
— Отже, десятеро футболістів, що написали листи до
ПФЛ, забрали їх назад?
— Так.
— А чому були затримки платні?
— Існували об’єктивні причини. Гроші, як відомо,
потрібно заробляти. У нас виникли труднощі, звідси й затримки з виплатою. Нині
ситуація стабілізувалася.
— Можете оцінити виступ команди в першій третині
чемпіонату?
— На старті чемпіонату команду тренував Колтун, який
заявляв, що «Дніпро» не буде вести боротьбу за збереження прописки у вищій
лізі. Говорив про це і я. Ми комплектували команду згідно з вимогами тренера,
але він, як пам’ятаєте, залишив нас по-англійськи. А новому тренерському
складові поки що не вдається добитися, щоб гравці виявили найкращі якості. Якщо
вони в них є, звичайно.
— Очкові втрати ви схильні відносити до тренерських
прорахунків, провини гравців, чи до фінального стану клубу?
— Фінансова ситуація зараз у багатьох клубах не дуже
добра. Тому пов’язувати очкові втрати з цим навряд чи доречно. Наприклад, у
Кіровограді чи Тернополі не менше проблем, але чомусь там тихо й спокійно. А в
нас у «Дніпрі» постійно виникають якісь чвари. Відколи існує клуб у його
нинішньому складі, не пам’ятаю, щоб футболіст залишив «Дніпро», не отримавши
всього заробленого. Якщо й існують затримки, то рано чи пізно вони погашаються.
— Останній матч «Дніпро» програв з розгромним
рахунком. Але Микола Федоренко заявив, що команда ні в якому разі не залишить
вищу лігу...
— Так безапеляційно я не стверджуватиму. Адже гра,
що її демонструє команда, не дає змоги з оптимізмом дивитись у майбутнє. Гадаю,
Микола Іванович робить акцент на те, що попереду ще дві третини турнірного
шляху та довга зимова перерва, коли можна доукомплектуватися.
— Чи є претензії у вас до роботи Федоренка?
— З одного боку, до нього важко висловлювати
претензії, бо не він цю команду формував. Але, з іншого боку, команда втратила
шість очок у домашніх матчах, коли гравці не реалізовували пенальті. Це вже
питання до тренерського складу.
— У пресі промайнула інформація, що проти вас
порушено кримінальну справу. Чи відповідає це дійсності?
— У всякому разі, з відповідних структур мене про це
ніхто не повідомляв.
— Правда, що на раді ПФЛ Григорій Суркіс
запропонував вам подати у відставку?
— Доки я їхав у Київ на засідання ради ПФЛ, десятеро
гравців подали заяву на отримання статусу вільного агента. Це стало одним з
приводів, аби назвати ситуацію в «Дніпрі» катастрофічною. Тому Суркіс,
аналізуючи становище «Дніпра», либонь, на емоціях, звертаючись до мене, як до
одного з керівників клубу, сказав приблизно так: «Якщо ви не можете впоратися з
ситуацією, то не турбуйте себе тими справами, а залиште місце».
— Тобто ви «Дніпро» не залишаєте?
— Я не бачу для цього причин. Принаймні поки що
Генеральним директором мене призначили засновники клубу. Поки я не чув докорів
од них на свою адресу.
— Ви постійно відвідуєте матчі за участю «Дніпра-2».
Чи не здається вам, що резерв грає краще, ніж «основа»?
— Здається. У всякому разі, він демонструє
привабливіший футбол. Але слід зазначити, що то лише друга ліга.
— З основного складу «Дніпра» хтось звертався до вас
з проханням відпустити його в міжсезоння?
— Ні. Навпаки, стверджують, що їх усе влаштовує. І
вони бажають надалі працювати в команді.
— Тоді, як ви вважаєте, для чого вони писали листи
до ПФЛ?
— Щоб прискорити виплату зарплатні. Це — однозначно.
— Під час міжсезоння «Дніпро» буде
доукомплектовуватися?
— По-перше, все залежить від того, як закінчить
команда перше коло. І хто буде головним тренером. У нас за два останні роки
змінилося п’ятеро наставників. Це, звісно, ненормально. Ми ніяк не можемо
знайти фахівця, який би попрацював з командою хоча б один-два роки. Як тільки
новий керманич приходить, одразу виставляє на трансфер семеро-восьмеро гравців.
Потім стільки ж бере, а в підсумку турнірна ситуація лише погіршується.
— Чи реально в міжсезоння виділити значну суму, щоб
купити кількох досвідчених виконавців?
— Нині це можливо. Головне, щоб гравець був
достатньо кваліфікованим.
— Як вважаєте, яку кількість очок «Дніпро» може
набрати у матчах, що залишились у першому колі?
— Гадаю, необхідно націлювати команду на 7 очок. Але
чи вдасться досягти цього — сказати важко. Це — футбол, а він — річ
непередбачувана.
Олександр
ПЕТРОВ.
ЧЕРЕЗ ДВА ГОДА «ДНЕПР» СОСТАВИТ РЕАЛЬНУЮ
КОНКУРЕНЦИЮ ВЕДУЩИМ УКРАИНСКИМ КЛУБАМ
«Днепр» стал первым в СССР профессиональным
футбольным клубом
«Спортивна
газета» (Київ, 16-17.10.1999)
Через два года «Днепр» составит реальную
конкуренцию ведущим украинским клубам, так считал минувшей весной генеральный
директор ФК «Днепр» Андрей Стеценко. При этом Андрей Викторович заявлял, что
любой игрок, за которого предложат реальную денежную компенсацию, может быть
продан.
— После того как мы неплохо закончили 7-й
чемпионат, команде была поставлена задача быть в числе ведущих клубов Украины и
занять по итогам первого круга следующего чемпионата место в первой пятёрке.
Кроме того, мы рассчитывали при определённом стечении обстоятельств побороться
за право выступления в еврокубках. К сожалению, ни одну из этих задач решить не
удалось. Дело в том, что ряд игроков по непонятным для нас причинам полностью
провалили первый круг 8-го чемпионата.
— Но ведь у этих игроков были ещё и тренеры, или
вы не склонны упрекать их в случившемся?
— Я бы не стал всю вину сваливать только на тренеров,
ведь всем известно, что команду тренировали молодые, неопытные специалисты. Но
одно дело, когда команда при этих тренерах вступала в игры второго круга 7-го
чемпионата с достаточно большим запасом очков, и другое, когда в прошлом году
пришлось всё начинать с нуля. В то же время, если говорить о составе, я не
согласен с утверждением, якобы наша команда плохо укомплектована. Считаю, что
игроки «Днепра» имели достаточную квалификацию для того, чтобы бороться за
пятое, шестое или хотя бы за седьмое место. Уверен, что футболисты, которые
играли в команде на протяжении всего 1998 года, не имели морального права
опускаться так низко.
— Принято считать, что помимо пряника эффективным
средством стимуляции является ещё и кнут. Применялись ли к игрокам штрафные
санкции?
— Выставление на трансфер шестерых футболистов —
это уже определённая санкция. Если говорить персонально, то за систематическое
нарушение спортивного режима, а проще говоря, за употребление спиртных напитков
неоднократно штрафовался Рыкун. Однако, это на него никак не действовало, и мы
были вынуждены с ним расстаться. Кроме этого, за игры первого круга все
футболисты лишены значительной части премиальных. Игроки об этом знают, и те из
них, кто остался в команде отнеслись к такому решению нормально.
— Андрей Викторович, когда Вы впервые
почувствовали, что команда нуждается в преобразованиях?
— После игры в Николаеве, где нам противостояла
команда, укомплектованная новичками высшей лиги, а мы при этом не смогли
создать у её ворот ни одного опасного момента. На мой взгляд, в том, что игра
была провалена, виноваты только тренеры, потому как уступили мы именно
тактически. Можно с полным основанием сказать, что тот матч Тищенко проиграл
Конькову. Потом последовала победа над динамовцами в Киеве — 3:2. Я считаю, она
сыграла негативную роль. Молодые, обыграв чемпионов, почувствовали себя звёздами,
но очень скоро эти «звёзды» погасил «Шахтёр», разгромив нашу команду со счётом
6:0. Окончательное решение о смене тренеров было принято после матча с
запорожским «Металлургом», когда поединок нашему извечному сопернику был
проигран с неприличным счётом 1:4.
— Многих болельщиков беспокоит то обстоятельство,
что команду продолжают покидать футболисты высокой квалификации. Сможет ли
«Днепр» найти им равнозначную замену?
— Если речь идёт о Нагорняке, то у него
закончился контракт, причём закончился ещё 1 июля прошлого года. В своих
многочисленных интервью Сергей не раз заявлял о том, что благодарен
днепропетровскому клубу, который не бросил его на произвол судьбы в период
дисквалификации. Это действительно так, поскольку Нагорняк ездил с «Днепром» на
сборы, клуб всё время выплачивал ему зарплату. Поэтому мы были вправе
рассчитывать на то, что Сергей продлит свои отношения с «Днепром» и подпишет
новый контракт. Но он поступил иначе. Заявив, что хочет завершить свою карьеру
в достойной команде, которая ставит перед собой высокие цели, он уехал в
Донецк.
— Если переход Нагорняка выглядел в значительной
степени закономерным, то желание Першина и Головко продолжить свою карьеру в
полтавской «Ворскле» для многих явилось неожиданностью...
— На Першина мы рассчитывали, и он не раз заявлял
о своём согласии остаться в «Днепре». Видимо, в Полтаве ему предложили лучшие
условия, и он их принял. С Андреем ситуация другая. Он был готов продлить
контракт, но при этом запросил такие деньги, выплатить которые мы не сочли
возможным. Так же покинул команду Сергей Перхун.
— Какая сумма выделена клубу на приобретение
игроков?
— Определённой суммы нет. Любой футболист,
который заинтересует руководство команды, может быть приобретён, даже если он
будет стоить очень дорого. В то же время мы больше не намерены приобретать
игроков, скажем, за $100 тысяч, которых потом невозможно продать даже в пять
раз дешевле, как, например, произошло с Беспалых. Каждый игрок, приглашённый в
«Днепр», должен соответствовать тем деньгам, которые за него заплатили.
Футболист — это товар, который можно покупать и продавать. Но если футбольный
клуб всё время будет покупать дорого, а продавать дёшево, он быстро
обанкротится. Не секрет, что большинство клубов, в том числе и мы, не имея
дополнительных источников ассигнования, в некоторой степени вынуждены
ориентироваться на выручку от продажи игроков.
— По городу нет-нет, да и пробежит слушок о том,
что «Приватбанк», затратив в своё время на команду большую сумму, теперь
намерен по возможности вернуть эти деньги, распродав более-менее стоящих
игроков, а затем отказаться от команды. Так ли это?
— Абсолютно не так. Действительно, когда банк приступил
к финансированию команды, им были приобретены порядка 22-х футболистов и при
этом затрачены значительные деньги. На сегодняшний день никакими уже
состоявшимися продажами эта сумма не возвращена. Мало того, деньги, полученные
от продажи игроков, расходуются не на нужды банка, а идут на содержание
команды. Говорить о том, что «Приватбанк» завтра откажется от команды для того,
чтобы вернуть деньги, по меньшей мере смешно.
— Тем не менее складывается впечатление, что клуб
готов продать любого игрока, за которого будут предложены реальные деньги?
— Да, если мы договоримся по стоимости, то
продадим любого.
— Многие футболисты с ностальгией вспоминают
времена, когда при Грозном получали очень приличные деньги. Почему ситуация так
резко изменилась?
— Потому, что мы привели в соответствие уровень
заработной платы игроков «Днепра» с денежным вознаграждением, которое получают
футболисты других украинских клубов. Если киевское «Динамо» платит своим
игрокам большие деньги, то те, в свою очередь, сполна отрабатывают их, успешно
выступая в еврокубках. А наша команда находится на 10-м месте, рядом с
«Таврией», футболисты которой получают в пять раз меньше. Такого, как при
Грозном, уже не будет.
— Правда ли, что игрокам «Днепра», у которых
закончились контракты, но которые пожелали остаться в днепропетровской команде,
были предложены новые финансовые условия, по которым футболистам значительно
снизили зарплату?
— В конце года контракты закончились у Сухарева и
Филимонова. С Денисом мы заключили новый контракт, при этом зарплату ему не
снижали. Изменения заключаются в том, что мы пересмотрели систему оплаты труда
футболистов. Иными словами, если команда будет выигрывать и набирать очки,
игроки станут получать предусмотренную контрактом зарплату и премиальные в
полном объёме. А вот если команда будет двигаться по турнирной таблице вниз,
футболистам хватит полученных денег только на хлеб и молоко.
— Проще говоря — от каждого по способностям,
каждому — по труду. Что заставило вас обратиться к этому, кажется, ещё
ленинскому постулату?
— Всё приходит со временем. Вначале, когда
«Приватбанк» только начинал финансировать команду, я занимался своим, далёким
от футбола, бизнесом, и в футбольных делах понимал далеко не всё. Но тогда был
Александр Петрович Мельников, который понимал даже больше, чем от него
требовалось. Теперь, спустя два с половиной года, обмануть меня невозможно.
Может, моё заявление выглядит нескромно, но сегодня я знаю стоимость любого
игрока любой команды Украины и России. Подчеркну — реальную стоимость. И если
раньше, когда мне предлагали купить, например, Сосенко за 70 тысяч долларов и
уверяли, что через год его можно будет продать за миллион, я воспринимал это
нормально. За семьдесят покупали, да только за миллион очень долго продать не
могли. А, как правило, так и вообще не могли продать.
— Многие игроки, прежде всего, новички команды,
не выкладываются на поле в полную силу. Чем вы можете это объяснить?
— К сожалению, это правда. Дело в том, что в
прошлом году у нас было 5-6 футболистов, которые получали в «Днепре» такие
деньги, которых раньше в глаза не видели. И когда мы, например, штрафовали
Рыкуна, он заявлял нам, что в Новомосковске привык обходиться без денег, так
что наши финансовые санкции он как-нибудь переживёт.
— Не так давно днепропетровские власти в лице
городского головы Николая Швеца заявили в прессе о своём серьёзном намерении
принять активное участие в жизни команды, после чего по городу поползли слухи о
возможном изменении состава учредителей клуба. Вы можете прокомментировать
ситуацию?
— Эти вопросы не в моей компетенции, но я не
слышал ни об изменениях в составе учредителей, ни о какой-либо дополнительной
финансовой помощи клубу. Если такую помощь окажут, мы, естественно, будем рады.
Но сегодня нет очереди желающих дать нам деньги на приобретение игроков. А
нынешние учредители выполняют взятые на себя обязательства в меру своих
возможностей.
— Андрей Викторович, и всё-таки, могут ли
болельщики рассчитывать на то, что днепропетровская команда в ближайшее время вернёт
утраченные позиции и окажется в одной компании с сильнейшими футбольными
клубами Украины?
— Рассчитывать могут, но должны набраться
терпения и реально оценить ситуацию. А она такова: ни в этом, ни, скорее всего,
в следующем году «Днепр» в еврокубки не попадёт. Мы рассчитываем года через
два, максимум — три создать команду, которая сможет составить серьёзную
конкуренцию «Динамо» и «Шахтёру». При этом будем использовать те резервы,
которые у нас есть, выращивать до уровня основного состава ребят из «Днепра-2»,
подтягивать резервы из Днепропетровской области, которая всегда славилась
футбольными талантами. Я почему-то уверен, что у нас вполне возможно создать из
молодых ребят такую команду, какая была в 1993-м у Павлова. Надо подождать год,
может, два, когда заиграют и полноправно займут место в основе Калиниченко,
Валяев, Шершун, Пиненко, Гвоздаев. Вот тогда можно будет с уверенностью
рассчитывать на результат.
— Вы делаете ставку на этих молодых,
перспективных футболистов и в то же время готовы любого из них продать, если
предложат реальные деньги. Не исключает ли одно другого?
— Это ещё большой вопрос, предложат или не
предложат. Загадывать не будем. Во всяком случае ставка сейчас действительно на
них.
Александр ПЕТРОВ,
Вадим ТАХТЕРИН,
еженедельник «Днепр футбол»,
Днепропетровск (январь 1999 г.)
ОЛЕКСАНДР МЕЛЬНИКОВ:
«ДЕШЕВА РИБКА – ПОГАНА ЮШКА»
«Спортивна газета» (Київ, 16-17.10.1999)
ФК «Днепр» был первым, созданным в Советском
Союзе, профессиональным футбольным клубом. Одним из немногочисленных его
штатных сотрудников стал тогда Александр Петрович Мельников. Мы попросили его
поделиться воспоминаниями, а также высказать свою точку зрения на процессы,
происходящие в «Днепре» нынешнем. Мнение специалиста, многие годы имевшего к
команде самое непосредственное отношение, согласитесь, небезынтересно.
— Александр Петрович, в 80-е годы «Днепру» было
грех жаловаться на недостаток внимания и заботы со стороны городского и
областного партийного руководства. Что же побудило днепропетровский клуб
перейти на профессиональные хлеба?
— В 1987-м государственная административная
машина начала давать сбои, а методы партийного руководства уже не могли в
полной мере обеспечить «Днепру» достойное финансирование. Для того, чтобы
содержать команду, требовалось зарабатывать деньги. Собственно, по этой причине
и был создан кооператив ФК «Днепр».
— Что Вы имеете в виду, говоря о достойном
финансировании?
— Имею в виду финансирование, достойное команды,
которая ставила перед собой самые высокие цели. Напомню, что именно такой
командой и был в те годы «Днепр». Даже после ухода в 1988 году Протасова и
Литовченко перед командой стояла задача быть, как минимум, в лидирующей тройке.
После золотых и бронзовых медалей нацеливать игроков попасть, например, в восьмёрку
союзного чемпионата было бы кощунством.
— Насколько я понимаю, кооператив был лишь
структурным подразделением ФК «Днепр». А чем занимался собственно сам клуб?
— Создавая клубную систему, Жиздик не изобретал
ничего нового. Он просто пытался выстроить на основе «Днепра» стройную
футбольную пирамиду, то есть объединить под одной крышей детский, юношеский, молодёжный
и основной составы команды, сохранить преемственность поколений. К сожалению,
руководить клубом Геннадию Афанасьевичу довелось не долго, в мае 1988 года он
покинул своё детище «по состоянию здоровья». А спустя ещё пять лет, в 1993
году, когда главным тренером команды был Павлов, клуб фактически перестал существовать.
— Почему?
— Николай Петрович попытался подменить собой
руководство клуба, и надо признаться, очень даже преуспел в своём стремлении.
Вот с этого момента клуб и начал разваливаться. В то время команду поочерёдно
начали финансировать «Дебют-Фидав», «Приватбанк», «Интергаз». Ни один из этих
спонсоров, увы, не был заинтересован в создании клубной системы и уж тем более
в укреплении самого клуба. Каждая из этих коммерческих структур представляла
собой отдельное, довольно мощное юридическое лицо, имеющее свои источники дохода,
наработанные схемы его получения. Футбол они использовали для достижения своих определённых
целей. Футбольный турнир и клуб им были не нужны и рассматривались как
дополнительные расходы. Таким образом клуб выпал из цепочки, и началась работа
по прямой схеме: спонсор — команда. Уже никого не интересовало, кто возглавляет
клуб — Мельников, Усик или Петренко. Важно было, кто руководит командой, какие
игроки ушли, какие пришли. И за всем этим осталось незамеченным главное —
футбол в Днепропетровске начал уничтожаться. Отсутствие клуба, отсутствие
нормальной правовой базы привело к тому, что сначала Павлов увёл с собой в Киев
пятерых ведущих игроков, затем нокаутирующий удар «Днепру» нанёс «Интергаз».
После всего этого, в 1996 году, нам пришлось создавать фактически новую
команду, создавать за две недели до начала сезона из остатков трансферного
рынка, то есть из тех игроков, которые оказались невостребованными другими
клубами. И всё-таки благодаря тренерскому таланту Вячеслава Грозного нам
удалось создать неплохую, дееспособную команду. Кроме этого, велась работа по
подготовке ближайшего резерва. Были приглашены ребята из Харькова, Донецка,
подтянуты перспективные игроки из днепропетровского спортинтерната. С
Калиниченко, Валяевым, Шершуном мы связывали будущее «Днепра» и планировали уже
в следующем чемпионате вводить их минут на 30-40 в игру. Увы, судьба
распорядилась иначе.
— При этом после первого круга чемпионата 1996/97
вы сделали ряд приобретений, мягко говоря, непонятных ни болельщикам, ни
специалистам. Именно после них по городу поползли неприятные для вас с Грозным
слухи, именно после них прозвенел первый звонок очередного краха «Днепра»...
— Согласен, зимняя комплектация была проведена
нами менее удачно. В то же время промахнулись мы только с Беспалых. Например,
братья Киласония приглашались нами как заведомо убыточные игроки, но как
опытные футболисты, которые могли оказать существенную помощь в становлении
молодым ребятам. Кстати, тогдашний наш руководитель Сергей Тигипко об этом знал
и дал добро. Вместе с тем, только слепые могли не замечать, что команда
усилилась и стабилизировала игру. Мы успешно выступили в Кубке, могли занять
призовое место в чемпионате. Да, по качеству игры мы всё ещё уступали «Шахтёру»,
но были уже получше Полтавы. Однако именно тогда в команде начала складываться
нездоровая обстановка. Я был передвинут на должность начальника команды, хотя убеждён,
что при работающем клубе такая штатная единица абсолютно не нужна. Кроме того,
после ухода Тигипко мы перестали понимать, чего от нас хочет главный спонсор. С
человеком, который начал курировать футбол от имени «Приватбанка», у нас не
было никаких контактов. Летом 1997-го «Днепр» вышел в еврокубки, и мы с Грозным
начали соответствующим образом укомплектовывать команду. Но даже в этой
ситуации «Приватбанк» нас не замечал. В связи с этим мы контактировали с
президентом клуба Алексеевым и представителем одного из учредителей —
Куличенко. Именно с ними был согласован список игроков и их цены. Считаю, что
приглашение Парфенова, Мизина, Гецко, Паляницы сделало «Днепр» одним из
сильнейших клубов Украины и позволяло ему достойно выступать на европейской
арене. Но обстановка, которая сложилась к тому времени в команде, перечеркнула
все наши планы.
— Почему же вы не ушли?
— И я, и Грозный неоднократно ставили вопрос
перед президентом клуба о своём уходе. Нас не отпускали. Тогда я заявил, что
уйду один, но в этом случае Грозный отказывался работать без меня. Каждый раз
нам обещали, что все вопросы будут решены. Но, например, мне и по сегодняшний
день не выплатили ни зарплаты, ни премий по результатам того чемпионата. Думаю,
тогда нас попросту выживали, вы наверняка помните, что тогда же областная
федерация футбола выступила с открытым письмом, в котором среди прочего
упрекала нас в том, что функциональная готовность футболистов «Днепра» не
соответствует уровню украинского чемпионата. Говорилось это в то время, когда
команда занимала первое место в первенстве! А почему же сегодня нет таких
писем, почему федерация безмолвствует, когда даже запорожский «Металлург»
разрывает «Днепр» в клочья?! Или федерацию устраивает нынешняя команда — без
поставленной игры, безынициативная? Неужели Днепропетровск заслуживает такую
«команду»? А ведь и сегодня в «Днепре» есть футболисты способные играть гораздо
лучше, на более высоком уровне. Это — и Козарь, и Медин, и Поклонский, и
Калиниченко, и Шершун, и Валяев. Однако я не удивлюсь, если многие из них в
ближайшее время начнут подыскивать себе другие команды дабы не остановиться в
спортивном росте.
— Александр Петрович, вам ли сетовать на
невыплаченную зарплату?! Если верить слухам, то вы с Грозным «заработали» на
трансферах от шестисот тысяч до миллиона долларов...
— Последний раз миллион у меня был в купонах. Я
внимательно прочитал ваше интервью с господином Стеценко. Так вот, разговоры о
наших с Грозным миллионах то же самое, что утверждения Андрея Викторовича о
том, что через два года «Днепр» составит конкуренцию киевлянам. Я не знаю,
почему нам ставят в вину Беспалых, Киласония, Сосенко и ещё 4-5 человек. Но
почему при этом не ставят в заслугу Мороза, Близнюка, Поклонского, Калиниченко,
Шершуна, Першина, Нагорняка?
— Наверное, потому, что «Приватбанк» не только не
вернул потраченные при покупке игроков деньги, но и остался в больших минусах.
По крайней мере так заявляет Стеценко.
— Господи, да взять любую работу, если она должна
быть сделана за час, а уже через 15 минут потребовать результат, какой от этой
недоделанной работы будет прок. Если бы нас брали на полгода-год, поставили бы
скоротечную задачу, тогда можно было бы о чем-то говорить... А вообще-то, на
мой взгляд, убытки банка сильно преувеличены. Если, например, Харьковщенко
взяли за двадцать тысяч, а продали за сто, какой же здесь убыток? Мало
заработали? Ну, извините...
— Вас упрекают в том, что вы безоглядно
транжирили банковские деньги.
— Ни Грозный, ни я не замечены во взломе
«Приватбанка». Все деньги получались после долгих и тщательнейших обсуждений.
То, что Андрей Викторович Стеценко ссылается на свою тогдашнюю некомпетентность
и нынешнюю излишнюю компетентность, не говорит ровным счётом ни о чём. У него
нет результата! Вот если бы он сегодня при своей теперешней компетенции и при
затратах в десять тысяч долларов имел команду стоимостью двадцать миллионов,
тогда — другое дело, тут крыть было бы нечем. А на поверку выходит обратное.
Поклонский, который год назад стоил 250 тысяч, сейчас вряд ли будет продан и за
150. Если ситуация не изменится, через год его не возьмут и за пятьдесят.
Потому что стоимость игроков напрямую зависит от рейтинга команды, а какой он
сегодня у «Днепра», всем хорошо известно.
— По Вашему мнению, любого посредственного
футболиста из киевского «Динамо» можно продать дороже даже самого одарённого
игрока «Днепра»?
— Естественно. Поэтому при таком ведении
футбольного хозяйства «Приватбанк» будет нести только убытки. «Дешева рибка —
погана юшка».
— Какой же из этой ситуации выход?
— Нужно увеличить число учредителей клуба. Да,
Андрей Викторович абсолютно прав, говоря о том, что сегодня нет очереди из
людей, готовых дать деньги на приобретение игроков. Думаю, все в Украине знают,
что команда является собственностью «Приватбанка», а его никто не считает
бедным. Поэтому спонсировать «Приватбанк» никто не станет, этого не произойдёт.
Вопрос нужно ставить в другой плоскости — не «дать» банку денег, а
поучаствовать в этой футбольной программе. На своих процентах, на своих долях.
Но ведь «Приватбанк» скромно уходит от такого разговора, не хочет делиться
акциями клуба, а, следовательно, терять их контрольный пакет. Но дело в том,
что под чужой интерес никто своих денег не даст. Из данной ситуации я вижу
только один выход. Те, кому нужна наша команда, я имею в виду город и область,
должны проявить интерес к её дальнейшей судьбе, которая при нынешнем состоянии
дел видится весьма печальной. Необходимо разобраться и помочь «Приватбанку» с
командой. Именно помочь. Сейчас, по-моему, у «Приватбанка» ситуация тупиковая.
Не потому, что он плохой, просто футбол — это не его бизнес! К сожалению, мы
уже имеем горький опыт «Механизатора» — одной из сильнейших в Советском Союзе
команд по мини-футболу, которую тоже спонсировал «Приватбанк». Судьба этой команды
трагична. Не удивлюсь, если такая же участь постигнет и «Днепр», как бы
кощунственно это ни звучало.
— Александр Петрович, предлагаю вернуться к
началу нашего разговора и поговорить о футбольном клубе. Действительно ли он
сегодня необходим и если да, то каким, на Ваш взгляд, должен быть?
— В настоящее время формы и методы работы клуба, конечно же, должны существенно отличаться от тех, которые использовались в 1987-м или даже в 1995-м году. Сейчас я вижу ФК только муниципальным. В нём не должно быть генерального спонсора и пристяжных учредителей без права голоса, одним из которых сегодня является горисполком. Управлять этим процессом должен лидер на уровне области или города. Так, как это делали когда-то Щербицкий, Чебриков, Бойко, Качаловский. Да, это хлопотная работа, но она выполнима, а главное — благородна. Ведь в чём суть провала «Днепра»? В
очень слабой организационной работе, точнее, в её отсутствии, ведь «Приватбанк»
платит достаточные деньги для того, чтобы содержать команду более высокого
уровня...
А в необходимости клуба я не сомневаюсь. Но он не
должен выполнять роль почтового ящика с расчётным счётом. Клуб должен работать.
Пускай Стеценко не обижается, но сегодня он почтальон, передаточное звено между
«Приватбанком» и командой. Где афиши? Где нормальные программы? Где работа с
болельщиками? Где пропаганда футбола и «Днепра» в частности?.. Да, всё это
действительно не приносит прибыли, так же, как, например, не приносит человеку
прибыли процесс умывания. Однако, каждый уважающий себя человек умывается.
Нужно просто уважать себя и иметь своё лицо.
— Вот, читает сейчас это интервью Андрей
Викторович, или кто-то другой и думает: ну, блин, мужик даёт! Рассуждает,
понимаешь, о судьбах вселенной, а сам-то, сам-то... Не хотите покаяться?
— Естественно, и мной было допущено много ошибок.
Я бы даже сказал принципиальных ошибок. Одна из них — мы с Грозным очень
переживали за результат. Теперь я понимаю, что этот результат, кроме
болельщиков, был никому не нужен. Для того, чтобы удержаться, нам надо было
вести другую политику.
— Приспособиться?
— Да. Мы бы сейчас имитировали бурную
деятельность, приглашали бы футболистов за две-три тысячи, одним словом,
занимались бы тем, чем занимаются сегодня в «Днепре» и в большинстве других
украинских клубах. Обратите внимание на то, что происходит, например, на
трансферном рынке Украины. Из одной команды уходит пачка футболистов, вместо
них приходит другая пачка. Из следующей команды уходит другая пачка, приходит
новая и т.д.
То есть, ни одна команда фактически не
усиливается, а игроки просто мигрируют из клуба в клуб. Как человек, немного
разбирающийся в футболе, вижу, что идёт просто мелкое зарабатывание денежек на
хлеб насущный. Ну, взять, к примеру, «Днепр». Ушло десять человек, пришло
восемь. А какой смысл было отпускать защитника Першина, на то время игрока молодёжной
сборной, и брать защитника Хоменко? Ну, извините, не вижу я в этом смысла. В
общем, определённая тенденция просматривается. Неутешительная тенденция.
— Александр Петрович, на Дон-Кихота вы вроде не
похожи, так зачем же надо было с копьём да на мельницу? Копошились бы,
имитировали, зарабатывали бы потихонечку. С Вашим-то опытом, а?
— Думаю, участь моя была предрешена с самого
начала. Почти уверен, что меня брали в «Днепр» лишь для того, чтобы я нашёл
хорошего тренера, собрал команду, запустил весь этом механизм. Так, что в любом
случае век мне был отмерен.
— Этот номер газеты («Днепр футбол» — Прим.
«СГ».) выйдет, когда второй круг чемпионата 1998/99 уже начнётся. Что, на ваш
взгляд, можно ожидать от «Днепра» в нынешнем году?
— Надеюсь, в сезоне-1998/99 «Днепр» не вылетит. А
вот в следующем, если, конечно, не будет принято каких-то конструктивных
решений, нашу команду может постичь участь «Черноморца». Не исключаю, что
только после этого грома мы начнём креститься и всем миром спасать команду
нашей мечты. Впрочем, если она ещё кому-то нужна.
Борис ВАСИЛЬЕВ,
«Днепр футбол»,
Днепропетровск (март 1999 г.)
АНДРІЙ СТЕЦЕНКО:
«ПІДСТАВ ДЛЯ НЕВДОВОЛЕННЯ БІЛЬШЕ НЕМАЄ»
«Спортивна
газета» (Київ, 16-17.10.1999)
Вже зараз можна стверджувати, що перше коло
чемпіонату «Дніпро» провалив. Але останнім часом особливу увагу до клубу
привертали не спортивні результати команди, а конфлікти, пов’язані із
заборгованістю по зарплатні перед гравцями. Здається, нарешті ситуацію вдалося
нормалізувати. Ми звернулися до генерального директора ФК «Дніпро» Андрія СТЕЦЕНКА
з проханням прокоментувати стан справ на цей момент.
— Андріє Вікторовичу, чи погашені борги перед
гравцями?
— Так.
— Десятеро футболістів, які писали листи до ПФЛ,
забрали свої заяви?
— Так, забрали.
— Як ви оцінюєте виступ команди у першій третині
чемпіонату?
— Перед стартом першості ситуація була такою, що я
дозволяв говорити, що «Дніпро» ні в якому разі не буде вести боротьбу за
збереження місця у вищій лізі. У керма команди був Колтун, який заявляв те ж
саме. Під нього набирали гравців — тих, кого він планував. Нехай майже всі ці
гравці були із запорізького «Торпедо», проте він їх, напевне, знав краще за
нас. Але Колтун, як ви знаєте, залишив нас по-англійськи. А новому керівництву
поки що не вдається змусити гравців розкрити свої кращі здібності, якщо вони в
них є. Тому маємо суттєві очкові втрати.
— Ці втрати схильні відносити до тренерських
прорахунків, провин футболістів чи до невизначеного фінансового стану?
— Із фінансами я б це пов’язувати не став, адже
фінансова сторона в багатьох клубах зараз не дуже гарна. Мене дивує інше: чому
саме в «Дніпрі» постійно виникають якісь свари, заяви до ПФЛ? Я знаю,
наприклад, що в тому ж Кіровограді, Тернополі, Одесі проблем не менше. Але там
чомусь тихо і спокійно. Скільки наш клуб існує в цьому складі, не пам’ятаю
такого, щоб футболіст залишив команду, і перед ним була б якась заборгованість.
Якщо, навіть, існують затримки по зарплатні, то рано чи пізно вони погашуються.
А ці два демарші футболістів (один з яких був ще при Грозному — прим. авт.)... я не знаю, чому так трапляється. Мені важко
дати цьому оцінку.
— На прес-конференції після матчу з донецьким
«Металургом» Микола Федоренко заявив, що команда ні в якому разі не залише вищу
лігу...
— Так безапеляційно я б не став говорити. Тому що та
гра, яку зараз демонструє команда, за великим рахунком, не дозволяє з
оптимізмом дивитися в майбутнє. Я гадаю, що Микола Іванович робить акцент на
те, що попереду ще дві третини першості, ще є довга зимова перерва, коли можна
довкомлектуватися.
— Як ви оцінюєте роботу Федоренка? Чи маєте до нього
претензії?
— З одного боку, до нього важко виказувати
претензії, тому що цю команду формував не він. Звичайно, Федоренку хотілося б
мати більш кваліфікованих виконавців, але, так вийшло, що йому дісталася не
дуже гарна спадщина. Тому він змушений вдовольнитися тими, хто є під руками.
Але є й інший бік — команда втратила шість очок, не реалізувавши пенальті. Це
вже питання до тренерського штабу, хоча, звичайно, 11-метрові — така річ, де
значну роль грає везіння чи невезіння.
— Тобто все ж таки претензії до тренера є.
— Безумовно.
— Чи правда те, що проти вас порушено кримінальну
справу?
— В усякому разі, з тих структур, котрі в нас цим
займаються, до мене ніхто не звертався.
— Ще у пресі пройшла інформація, що Григорій Суркіс
запропонував вам подати у відставку.
— Це було сказано, скоріше, занадто емоційно. Тому
що Суркіс торкнувся на Раді ПФЛ справ у «Дніпрі» взагалі. Доки я їхав до Києва,
десятеро футболістів подали заяви, і це стало одним, з приводів для того, щоб
назвати ситуацію в «Дніпрі» майже катастрофічною. Звертаючись до мене як до
одного з керівників клубу, він сказав, я вже не пам’ятає дослівно, приблизно
так: «Якщо Ви не можете впоратися з ситуацією в команді, то не турбуйте себе
цими справами, і залиште місце».
— Тобто ви клуб не залишаєте?
— Мене призначили генеральним директором засновники
клубу. Здається, до сьогодні я не чув докорів з їхнього боку.
— А за власним бажанням, часом, не збиралися просити
відставки?
— Я не бачу для цього причин.
— Який взагалі фінансовий стан клубу?
— За станом на перше жовтня усім футболістам сплачено
зарплатню.
— А з чим тоді були пов’язані затримки?
— З рядом об’єктивних обставин. Ми гроші не друкуємо
— їх треба заробляти. Були свої складності, тому були й затримки. На сьогодні
ситуація вирівнялася.
— Ви постійно відвідуєте матчі за участю «Дніпра-2».
Чи не здалося вам...
— ...що «Дніпро-2» грає краще за «основу»? Здається.
В усякому разі вони демонструють більш привабливий футбол. Але тут треба
враховувати, що це друга ліга.
— Чому тоді молоді не надається можливість частіше
з’являтися в першій команді?
— Я би зробив це з великим задоволенням. Якщо б у
команди було не 6, а, скажімо, 15 очок. Немає впевненості, що новачки
витримають швидкість та боротьбу, притаманну вищій лізі. В «Дніпрі-2» є багато хлопців,
які б не зіпсували каші в основній команді, але тренерам все ж видніше.
— Як ви вважаєте, яку кількість очок «Дніпру»
реально набрати у матчах, що залишилися до кінця першого кола?
— Гадаю, необхідно націлюватися десь на 7 очок.
Наскільки це вдасться — сказати важко.
— Однак вам притаманний оптимістичний настрій.
— А чому він повинен бути песимістичний? У нас,
вважаю, нічого такого надзвичайного не відбувається. Головна наша проблема, як
на мій погляд, це — чехарда з тренерами. За два роки змінилося п’ять
керманичів. Це ненормально. Ми ніяк не можемо знайти людину, яка протягом хоча
б одного-двох років працювала з командою.
— Футболісти кажуть, що прийшов досвідчений фахівець
— Колтун, зрозумів, що справи кепські, і пішов.
— Зараз немає такої команди, де б гроші сипалися з
неба. Там, де вони сипляться, команда потім швидко йде на дно і довго не
з’являється. Я вважаю, що в нас абсолютно розсудливе фінансування. Мені
незрозуміло, чому наші гравці повинні отримувати таку зарплатню, як київські
динамівці, й при цьому знаходитися на останньому місці. Це мені незрозуміло.
— Яка зараз ситуація з Филимоновим?
— Він тренується з «Дніпром-2». Микола Федоренко не
бачить його в основному складі.
— Тобто цей футболіст буде виставлений на трансфер?
— Я дав собі слово не втручатися в трансферні
питання. Тому що коли, наприклад, Колтун приймає рішення виставити на трансфер
Козаря, Сухарєва, Корпоная та інших, мені чомусь говорять, що це я їх продав.
Також можна згадати, коли Кобзарєв відмовився від Тутиченка, Бутханова,
Рикуна... Кожний тренер бачить, хто йому підходить, а хто ні.
— З гравців цього складу хтось звертався з проханням
відпустити його в міжсезоння?
— Ні. Навпаки, всі говорять, що бажають залишитися в
команді.
— Як ви вважаєте, для чого тоді писалися заяви до
ПФЛ?
— Щоб прискорити виплату зарплатні. Після цього я
говорив з ними, і вони казали, що в «Дніпрі» їх влаштовує все.
— Під час
міжсезоння команда буде довкомплектована?
— Все залежить від багатьох факторів: як закінчиться
перше коло, хто буде головним тренером, як цей тренер бачитиме ситуацію.
Практика свідчить, що протягом доволі тривалого періоду відбувається наступне:
приходить новий тренер, 7—8 гравців виставляє на трансфер, потім стільки ж
бере, а в підсумку виходить, що ті, хто пішов від нас були кращими за тих, хто
прийшов. Ситуація погіршується. Мені особисто це незрозуміло.
— Чи реально буде виділити значну суму, щоб купити
кількох гравців пристойного рівня?
— Все можливо. Головне, щоб в цьому не було
перегибів. Гравець повинен відповідати своїм якостям.
Олександр ПЕТРОВ,
Вадим ТАХТЕРІН,
спеціально для «СГ».
Комментариев нет:
Отправить комментарий