Христян Алексей


Христян Алексей Иванович


Родился: 04.05.1949, г. Днепропетровск.

Умер: 2011, г. Днепропетровск.

Рост: 176 см.

Амплуа: центральный нападающий.

Воспитанник: группа подготовки при команде «Днепр» Днепропетровск, тренер – Михаил Коломиец.

Прозвище: Хрипатый.






Игровая карьера

Год
Команда
Чемпионат
СССР
Дубль
Кубок
СССР
Между-
народные
матчи
Другие матчи
1966
«Днепр» Днепропетровск
4
0
8
1
1
0




1967
«Днепр» Днепропетровск
7
0


1
0




1968
«Динамо» Киев
-
-

13
-
-




1969
«Динамо» Киев
-
-

13
-
-




1970
«Динамо» Киев
2
1

3
2
0




1970
«Днепр» Днепропетровск
13
2
-
-
-
-
3
3


1971
«Днепр» Днепропетровск
36
12


1
1




1972
«Днепр» Днепропетровск
8
1


-
-
5
7


1973
«Днепр» Днепропетровск
16
3


5
1
1
2
?
?
1974
«Днепр» Днепропетровск
19
9


4
0


?
?
1975
«Днепр» Днепропетровск
27
5


1
0
9
10


1976 (в)
«Днепр» Днепропетровск
11
4


3
0
2
0


1976 (о)
«Днепр» Днепропетровск
5
0

2
-
-


1977
«Днепр» Днепропетровск
2
0


1
0


3
2
1977/78
«Мотор»
Нойштрелиц, ГДР












Итого за «Днепр»: 188 матчей, 62 мяча.

За олимпийскую сборную СССР: 3 матча, 2 мяча.


ЧАСТІШЕ ПОСМІХАЙТЕСЬ, ФОРВАРДИ
«Прапор юності» (22.03.1975)
Того, не по-осінньому теплого жовтневого вечора довго не забути дніпропетровським вболівальникам: «Дніпро» зустрічався з одним із «грандів» вітчизняного футболу — славнозвісним московським «Динамо». Перед початком гри футболістам обох команд вручено квіти, сказано добрі напутні слова — і тренерами, і тими, хто дарував своїм улюбленцям гарячі, мов жар, гвоздики і айстри. Якась літня жінка, що сиділа поруч зі мною на трибуні, по-діловому поправила масивні окуляри і, склавши долоні рупором, ніби передражнюючи особливо непосидючих глядачів, гукнула: «Не підведи, Льошо!». Олексій Христян, що саме підбіг до лави запасних і віддавав великий букет квітів старшому тренерові «Дніпра» В.І. Каневському, чи може вчув підбадьорливий жіночий голос, чи просто глянув востаннє перед грою на трибуни, — широко, щиро посміхнувся. Посміхнувся, щоб вже за кілька секунд зосередитись, сконцентрувати всю свою увагу й майстерність на невеликій шкіряній кулі, що володіє серцями мільйонів.
А «підводити» в той вечір не мали права ні Олексій Христян, ні інші десять гравців: на карту було поставлено дуже й дуже багато перебування «Дніпра» у вищій лізі.
У першому таймі суперники обмінялися голами. Та бойовим його не назвеш: і динамівці, і дніпропетровські футболісти довго й ретельно розігрували нескладні комбінації, більше, дбали про недоторканість власних воріт, ніж про взяття чужих. На перерву чи не всі гравці пішли в сухих майках. Христян і Шнейдерман по дорозі до роздягальні жартівливо перемовлялися з воротарем московського «Динамо» Володимиром Пільгуєм, своїм колишнім одноклубником. «Невже команди так мирно настроєні, невже «грози» на полі не буде? — подумалось тоді із занепокоєнням. — Спіткнуться ще раз земляки і...»
Та «грім» — на радість тиски болільників «Дніпра» — вдарив відразу ж по перерві. Ще й який грім! Ні динамівці, ні наші хлопці не шкодували сил: шквал атак обрушувався то на одні, то на інші ворота. Бачу, як помітно потемнів до цього яскравий светр у Пільгуя... З надлюдськими зусиллями витягнув кілька м’ячів з «дев’ятки» Собецький... Ніби вихор, промчався лівим крилом нападу Олексій Христян... Збили невтомного Петра Яковлєва. Штрафний пробив Станіслав Євсєєнко — поруч зі штангою!...
Гол, як кажуть, назрівав. Та в чиї ворота? Один м’яч може вирішити долю зустрічі.
Аж ось він, кульмінаційний момент! Отримавши передачу в штрафному майданчику «Динамо», Христян з ходу б’є в ближній від Пільгуя кут воріт. Навіть блискавична реакція голкіпера збірної СРСР не врятувала гостей від неприємностей — 2:1! Через кілька хвилин все той же світловолосий футболіст — тепер вже головою — невідпорно б’є під перекладину… Завойовано такі важливі два очка!
Після матчу, смертельно втомлені, Олексій Христян і капітан «Дніпра» Роман Шнейдерман знову супроводжували динамівця Володимира Пільгуя до роздягальні. Та ніхто з трьох футболістів цього разу не посміхався...
Так вийшло, що наша розмова з центральним нападаючим «Дніпра» почалася саме зі згадок про цей пам’ятний матч — безумовно найкращий у сезоні-74 для нашої команди. Найкращий... На жаль, чимало зустрічей, навіть на «Метеорі», дніпропетровські футболісти провели нижче своїх можливостей.
— Різні на те були причини, — задумливо потирає скроні Олексій, — і травми провідних гравців, і неминуча, як для всіх, проблема зміни поколінь. Гадаю, за таких умов 10-е місце в турнірній таблиці — цілком задовільний підсумок сезону. Та не задоволені ми своєю грою. Є над чим попрацювати у вдосконаленні майстерності і мені особисто, і моїм колегам. І ще одна проблема: немає свіжих, «місцевих» сил. Тренерам ніяк не вдається ось вже кілька років підряд підібрати повноцінний дублюючий склад. Не скажу, що на Дніпропетровщині не знайдеться талановитої футбольної молоді. Багато здібних хлопців грають за місцеві заводські колективи, за команди Жовтих Вод, Нікополя, Кривого Рога, Вільногірська. Всі вони на замітці у В.І. Каневського. На жаль, затягується їхнє спортивне змужніння, часто їм бракує наполегливості, старанності в досягненні мети. А без цього справжнього футболіста не буває. Пригадується мені дубль «Дніпра» зразка 1965 року...
Так, майстер спорту Олексій Христян — футболіст із солідним стажем. Вже 10 років підряд футбольні довідники друкують його прізвище в складі «Дніпра», київського Динамо», знову «Дніпра»; а навпроти графи про дату народження стоїть зовсім не «стара» цифра — 1949-й.
— Починав грати, як і багато моїх однолітків, у дворових командах, — продовжує розповідь Олексій, — скільки тих шибок розбитих, погроз сусідських «заявити в міліцію», скільки материних нарікань («знову черевики «їсти просять»! Не настачиш на тебе...») вислухати довелось!.. Вже коли пішов до школи, записався — пощастило! — до групи підготовки «Дніпра». Тут і навчив мене перших футбольних азів Михайло Федорович Коломоєць, в минулому відомий майстер шкіряного м’яча. Згадую і досі його. Своєю відносно непоганою стартовою швидкістю завдячую саме йому. Частенько після тренувальних стометрівок майку викручувати доводилось...
Не раз, не два, сидячи на «Метеорі», вболівальники спостерігали таку картину: «Дніпро» щойно дружно захищався, витримав тривалу «облогу» своїх воріт; біля штрафного майданчика, де в поті чола від одного кута воріт до іншого блискавкою кидався Колтун, зібралися чи не всі гравці команд-суперниць і... Миттєвий пас Олексієві Христяну, що чатує неподалік від центрального кола, що готовий «вибухнути» у будь-який момент! Спантеличені «опікуни» встигають зреагувати лише тоді, коли нападаючий «Дніпра» виходить віч-на-віч з їхнім воротарем. Гол! Що коїться на трибунах «Метеора»!..
— Справжній смак до гри я відчув, коли перебував на військовій службі і виступав за дублюючий склад київського «Динамо», а іноді — і за основний. Очевидно, 1968-1969 роки і визначили подальшу долю Христяна-футболіста, — щиросердо посміхається мій співрозмовник. — Двічі за цей час я потрапляв до списку 33-х кращих футболістів Радянського Союзу (на самом деле Алексей Христян в 1968-1969 гг. дважды попал в список 33-х лучших игроков Украины – Р.Л.). Мав таких чудових партнерів на полі, як Анатолій Бишовець, Володимир Мунтян, Йожеф Сабо... І все-таки хотілося грати за рідну команду, не мислив себе поза нею — без давніх друзів, без того особливого «мікроклімату», що єднав нас, 18—20-літніх у «Дніпрі»...
Як обдарований, перспективний футболіст Олексій Христян мав за час своїх виступів у першій і вищій лігах кілька спокусливих запрошень від тренерів іменитих команд. Втримався. Честь рідного клубу, його престиж у спортивному світі для Христяна — над усе. І це не тільки слова: відданість рідній команді Олексій доводить ділом.
— Втома позначилася на діях всіх гравців «Дніпра» наприкінці сезону-74 — продовжував Олексій. — На допомогу молодших товаришів з дубля з відомих причин розраховувати не доводилося. Викладався повністю і я. Радий, що «Дніпру» вдалося бурхливо фінішувати, вселити у вболівальницькі серця добрі сподіванки на майбутнє. Хочеться вірити, що в цьому сезоні розчаровуватимемо їх менше.
До нас підбігає чотирирічний Дениско Христян, просить тата постояти «на воротах» (між двох стільців), а він потренується на «одинадцятиметрових». Олексій ніжно гладить сина по голівці і просить його, поки сам розмовляє з «чужим дядею», піти побавитися з меншою сестричкою Анжелою, допомогти мамі...
— Теж буде футболістом? — киваю в бік Дениска, чий дзвінкий голосок чути вже з коридору.
— Він і спить із м’ячем, — просвітлів нараз Олексій. — Хай побавиться, повтішається. М’яч — то для всіх. А щоб футболістом став... — Христян скрушно дивиться на свої ноги. — Дістається нам, нападаючим. «Костоламів», на жаль, у футболі ще вистачає: бракує техніки, так грубістю надолужують. І в нас є такі «майстрюги», є вони й за кордоном. На початку січня повернулися ми з турне по ФРН. Спочатку зустрічалися з німецькими любительськими клубами, отримали дві переконливі перемоги — 4:1 і 6:0. У першій грі мені пощастило забити три голи, мав забити і в третій (в другій участі не брав) пару м’ячів, були добрі нагоди для взяття воріт професійного клубу «Мюнхен 1860». Та «профі» влаштували за мною «полювання» по всьому полю. І досі кульгаю після тієї зустрічі. Нульову нічию суддівський свисток тоді зафіксував.
Так, від жорстокої персональної опіки на полі потерпає багато наших провідних футболістів. Майже весь сезон 1973-го проходив у гіпсі й Олексій Христян. Довго доводилось потім відновлювати сили. Не все вдалося здійснити й з особистих планів.
— Вже давно мрію вступити до інституту фізкультури, — підходить Олексій до спортивних трофеїв. — Ще в 1971-му, коли ми отримали малі золоті медалі й «Дніпро», нарешті, перейшов до вищої ліги, збирався сісти за підручники. Але... Ця одвічна проблема часу. Шість тренувальних днів на тиждень, сім’я, турбота про стареньку матір... Коли випадає вільна хвилина, читаю. Особливо люблю Драйзера. Збираю спортивні значки. Скільки їх у моїй колекції — не рахував. Чимало. Кажуть, що колекціонує значки і знаменитий Мюллер. Він для мене — еталон майстерності в футболі. Просто щиро заздрю його голевому чуттю, вмінню вибрати за частки секунди найвигіднішу «вогневу» позицію. Є чому повчитись і в «летючого голландця» Круїффа. Надто різні ці футболісти за манерою гри. Одне лиш спільне і для них, і для інших відомих майстрів — праця. Велика, я б сказав, каторжна праця над собою. Тільки такі витримують навантаження великого футболу принаймні до 35-ти... Чи під силу мені це? Постараюсь... — І посміхнувся. Як перед початком цікавого, багатообіцяючого матчу.
В. ГРИПАС,
редактор видавництва «Промінь».



Фото  В. Ефремова.

Комментариев нет:

Отправить комментарий