«ДНЕПР» – ЧЕМПИОН!

С НОВОСЕЛЬЕМ, «ДНЕПР» И «ЛОКОМОТИВ»!

«Футбол-Хоккей» №45 (Москва, 07.11.1971)

Борьба в первой лиге завершилась убедительной победой днепропетровского «Днепра» и московского «Локомотива». То, на что они надеялись, чего ждали, во имя чего боролись, свершилось. Сегодня мы поздравляем «Днепр» и «Локомотив» с заслуженной победой в трудном турнире и желаем им успехов в будущем сезоне.

В игровом облике победителей турнира, в их судьбе много несхожего. Об этом вы узнаете, познакомившись с интервью, которые капитаны команд дали корреспонденту еженедельника.

 

АНАТОЛИЙ ГРИНЬКО

(«Днепр» Днепропетровск)

— Два сезона кряду мы стучались в дверь высшей лиги, но переступить заветный порог так и не смогли. В позапрошлом году на финальной пульке победителей зон второй группы класса «А» нас считали фаворитами. Это в какой-то мере льстило нам и, мне кажется, сослужило недобрую службу. Многие из нас поверили, что легко выиграем первое место, которое давало право на переход в высшую лигу. Когда к последнему туру все четыре команды имели по два очка и равные шансы на победу, нам и тогда ещё казалось, что первыми будем мы. Однако произошло непредвиденное, «Жальгирис», как нам казалось, наш самый грозный конкурент, проиграл «Спартаку» из Орджоникидзе и откатился на четвёртое место, а армейцы Хабаровска, которых мы не брали в расчёт, оказали «Днепру» упорнейшее сопротивление. Матч закончился вничью, хотя мы всё время штурмовали.

За год мы повзрослели. Стали серьёзнее относиться к соперникам. К тому же нашими соперниками, уже в первой лиге, стали команды, известные в футбольном мире, — «Карпаты», «Кайрат», «Локомотив», «Крылья Советов». Репутация остальных хотя и несколько скромнее, тем не менее мы не имели права повторять ошибку, допущенную в Симферополе. Весь сезон мы прошли ровно, некоторое время лидировали и были близки к цели. Но перед самым нашим носом дверь в высшую лигу снова закрылась. На этот раз подвела разность забитых и пропущенных мячей. «Днепр» и «Кайрат» набрали одинаковое количество очков — по 61, но у «Кайрата» на 9 мячей оказалась лучшей разность.

В нынешнем сезоне мы стартовали неважно, после 9-го тура находились на 8-м месте. Но все мы, и игроки, и наши тренеры, верили, что дела пойдут на поправку. Важно было сбросить психологический груз, который довлел над нами, мешал каждому из нас раскрыться, почувствовать лёгкость, непринуждённость. Такой перелом вскоре наступил. В матче с «Черноморцем» на нашем поле мы победили, а главное, почувствовали, что играли так, как хотели, как стремились играть. После этого у нас многое стало получаться.

Хочется сказать какие-то и тёплые и точные слова в адрес наших тренеров. Успехи «Днепра» последних трёх лет связывают с работой Валерия Васильевича Лобановского. Популярнейший в прошлом футболист стал популярным тренером. Мы его уважаем за упорство в достижении цели, за трудолюбие, за принципиальность и чуткость. Валерий Васильевич заражал нас своими идеями, мы верили ему, старались воплотить его идеи в игру.

Я не помню, чтобы хотя бы одна тренировка прошла без начальника команды Анатолия Семеновича Архипова. Его тренерский стаж в пять раз больше, чем у В. Лобановского. Он играл на месте центрального защитника в днепропетровском «Металлурге», работал с командами Кривого Рога, Тернополя, Кировограда. В успех нашего общего дела большой вклад внесли тренеры Александр Сигизмундович Петрашевский и Анатолий Алексеевич Белолюбский, администратор Василий Фёдорович Пальчик, врач Николай Игнатьевич Божко, массажист Вячеслав Алексеевич Чебанов.

Под первым номером у нас выступали три футболиста — Л. Колтун, А. Семёнов и С. Собецкий. Все они разные и по характеру, и по манере игры. Колтун играл в высшей лиге, опытный, надёжный вратарь, отзывчивый человек. Всё, чему он научился сам, охотно передавал менее опытному Семёнову и особенно Собецкому. Семёнов играл в «Днепре» и в прошлом сезоне. Играл неплохо, отличался трудолюбием, упорством, но он ещё не утвердил себя в команде, не почувствовал, что может играть лучше, надёжнее. Семёнов очень уж болезненно воспринимает каждую свою оплошность, много думает о ней, отсюда срывы и неуравновешенность. Но в 22 года жизнь вратаря только начинается. Ещё на два года моложе Собецкий. Он, можно сказать, влюблён в профессию вратаря. В прошлом году Собецкий был у нас на третьих ролях, но благодаря настойчивости парень вырос буквально на глазах. Его кумир — Банников. Он и на тренировках, и в игре старается играть так, как Банников. Такое подражание, мне кажется, иной раз мешает Собецкому быть самим собой, играть так, как он может играть.

К защитникам претензий нет. «Днепру» хотя и забили по сравнению с прошлым годом несколько больше мячей, однако упрекать в этом защитников было бы несправедливо. Справа В. Сергеев. Это опытный защитник, играет в современном плане, вынослив, разумно подключается в атаку, вовремя успевает отойти. Недостаток техники он компенсирует видением поля, выбором позиции.

Центральный защитник — П. Найда. К нам он пришёл зрелым игроком, но именно в «Днепре» нашёл себя. Долго не мог найти своё место Н. Богданов. В «Нефтчи», в киевском «Динамо», в «Зените» везде его ставили крайним защитником, но В. Лобановский увидел в нём центрального. На этом месте способности Богданова раскрылись.

Самобытный защитник В. Федоренко. Он и «волнорез», и крайний, и центральный, на любом месте играет надёжно. Может вырасти в классного футболиста, но на тренировках пока не проявляет старания. Выступал в линии обороны П. Цунин — опытный, волевой, не щадящий себя в игре. А. Гребенника в этом сезоне подвела травма.

Сильнейшая линия «Днепра» — полузащита. В зависимости от соперника она варьировалась, но в общем была стабильной. В этой линии Р. Шнейдерман, выполняющий большой объём работы; опытный В. Назаров, ведущий игрок «Днепра»; С. Евсеенко, игрок с большим радиусом действий, с ударом; техничный В. Шалычев, который, впрочем, из-за травм так и не смог заиграть.

Появлялся в полузащите В. Лябик, но он всё же форвард. Точнее, в зависимости от плана игры Лябик выполнял функции полунападающего. Он вынослив, обладает неплохим дриблингом и ударом с обеих ног. Напорист, чувствует голевую позицию А. Христян. Лучший бомбардир «Днепра» В. Романюк также напорист, техничен. Но там, где нужно превзойти себя, Романюк не всегда это может. Играл в нападении А. Пилипчук, футболист хорошо известный. Он не смог по-настоящему проявить себя на поле, помешала травма.

В общем заветной цели достигли, теперь надеемся на успешное выступление в высшей лиге.

Команда «Днепр» — победитель первой группы.

Стоят (справа налево): старший тренер В. Лобановский, А. Гринько,

Л. Колтун, В. Романюк, В. Лябик, П. Найда, А. Христян, С. Собецкий,

А. Семёнов, В. Федоренко, начальник команды А. Архипов;

сидят (справа налево): Н. Артюх, Р. Шнейдерман, Н. Богданов, 

С. Евсеенко, В. Назаров, А. Пилипчук, В. Шалычев, В. Сергеев, П. Цунин.

  Фото Н. Дмитриева (Днепропетровск).

ЗАСЛУЖЕННЫЙ ТРЕНЕР РЕСПУБЛИКИ

«Днепровская правда» (08.11.1971)

Приказом Комитета по физической культуре и спорту при Совете Министров УССР почётное звание «Заслуженный тренер УССР» присвоено старшему тренеру футбольной команды «Днепр» Валерию Васильевичу Лобановскому.

Редакция «Днепровской правды», читатели газеты поздравляют В.В. Лобановского с присвоением высокого звания и желают наставнику «Днепра» новых творческих успехов.

В. ЛОБАНОВСЬКИЙ — ЗАСЛУЖЕНИЙ ТРЕНЕР УКРАЇНИ

«Прапор юності» (11.11.1971)

Колегія Комітету по фізичній культурі і спорту при Раді Міністрів УРСР присвоїла звання «Заслужений тренер УРСР» старшому тренерові футбольної команди «Дніпро» (Дніпропетровськ) Валерію Васильовичу Лобановському.

Редакція газети «Прапор юності» щиро вітає В. Лобановського з високим званням і бажає нових успіхів на тренерській роботі.

ЗОЛОТІ МЕДАЛІСТИ «ДНІПРА»

«Зоря» (13.11.1971)

Як відомо, футболісти «Дніпра», виборовши путівку до вищої ліги, стали також володарями малих золотих медалей. Учора головний суддя Федерації футбола СРСР Віктор Михайлович Архипов повідомив телефоном нашого кореспондента, що володарями малих золотих медалей стали такі футболісти «Дніпра», які провели більше половини ігор в основному складі команди: воротарі Л. Колтун і С. Собецький; захисники — В. Сергєєв, П. Найда, М. Богданов, П. Цунін, М. Артюх, В. Федоренко; півзахисники — А. Гринько, Р. Шнейдерман, С. Євсєєнко, В. Назаров, В. Лябик; нападники — О. Христян і В. Романюк.

Начальник команди А.С. Архипов, старший тренер В.В. Лобановський, тренер О.С. Петрашевський, лікар М.Г. Божко, масажист В.О. Чебанов, адміністратор В.Ф. Пальчик нагороджені свідоцтвами і жетонами та вимпелами.

Команді вручається спеціальний приз Федерації футбола Радянського Союзу.

В РЕДАКЦІЮ «ЗОРІ»

«Зоря» (14.11.1971)

Просимо висловити через Вашу газету сердечну подяку організаціям і товаришам, які надіслали свої вітання і побажання на адресу команди «Дніпро» у зв’язку з її виходом до вищої ліги і завоюванням малих золотих медалей.

За дорученням колективу –

Старший тренер команди, заслужений тренер УPCP

В. ЛОБАНОВСЬКИЙ.

СЕРЕД КРАЩИХ – В. РОМАНЮК

«Прапор юності» (02.12.1971)

Вчетверте редакція газети «Комсомольское знамя» провела опит спортивних журналістів, мета якого — назвати найкращого футболіста України за підсумками виступів у цьому сезоні. Кожен учасник мав назвати тільки трьох гравців, і ось понад 60 оглядачів, які представляють 44 видання, надіслали анкети.

Найкращим футболістом республіки названо Євгена Рудакова — стража воріт київського «Динамо» і збірної Радянського Союзу. Впевнена гра воротаря значною мірою сприяла «золотому» злету киян у чемпіони країни. Не менш впевнено захищав Євген і ворота збірної: після відбіркового матчу чемпіонату Європи в Севільї із збірною Іспанії багато зарубіжних спеціалістів відзначило блискучу гру Рудакова.

Другим названо молодого півзахисника київського «Динамо» Віктора Колотова, теж гравця збірної країни, третім — його одноклубника Вадима Соснихіна, який впевнено виступав цього року не тільки в своєму клубі, а й в олімпійській збірній. До десятка найсильніших увійшли Володимир Мунтян («Динамо» Київ), Богдан Грещак («Карпати» Львів), Віктор Романюк («Дніпро» Дніпропетровськ), Анатолій Коньков («Шахтар» Донецьк), Віктор Матвієнко («Динамо» Київ), Роман Шподарунок («Металіст» Харків), Вячеслав Семенов («Зоря» Ворошиловград).

РАТАУ.

«ДНІПРО». МЕТИ ДОСЯГНУТО

«Україна» №49 (Киев, 05.12.1971)

Згадується позаторішній листопад, огорнутий морозними сутінками сімферопольський стадіон, промені прожекторів на смарагдовій траві, збуджені обличчя спартаківських гравців, яким ось-ось вручатимуть нагороди за перемогу у фінальній пульці команд другої групи. Зусібіч до футболістів з Орджонікідзе тягнуться руки, хлопців вітають, плескають по плечах: мовляв, молодці, обійшли фаворитів.

А в роздягальні «Дніпра» панує тиша. Мовчать дніпропетровці. Та й про що їм говорити? Стільки надій покладали на них у рідному місті, проводжаючи на заключний турнір, саме їм фахівці пророкували єдину заповітну путівку до вищого футбольного світу. А вони не виправдали надій, чогось забракло на фініші виснажливого сезону... Мовчки перевдягається капітан Андрій Біба. Він розуміє, що для нього це був останній сезон, шкода йому, звичайно, що не допоміг своєму товаришеві по київському «Динамо», а тепер старшому тренерові дніпропетровців Валерію Лобановському з першої ж спроби вивести команду до вищої ліги. У куток пішов воротар Володимир Пільгуй, не дивиться ні на кого. Теж переживає, хоч знає вже, що наступного року гратиме за московське «Динамо». Обігнав комсорг своїх товаришів, їм ще доведеться чимало сил докласти для того, щоб у газетах з’явились заголовки: «Дніпро» впадає... у вищу лігу», а він за кілька місяців замінить самого Яшина.

Лобановський, заклавши руки в кишені куртки, широким кроком походжає поміж гравцями й теж мовчить. Раптом зупиняється:

— Дякую всім! Що ж, не завжди перша спроба буває вдала. Та хіба все втрачено? Спробуємо ще наступного року. А тепер бажаю вам, хлопці, добре відпочити.

... Торішній сезон «Дніпро» розпочав у хорошому темпі, здобуваючи очка за очками. Але в червні Лобановський поїхав до Мексики, на світовий футбольний чемпіонат. І саме тоді команда вповільнила ходу. Чи то позначилася відсутність старшого тренера, чи далися взнаки якісь інші причини, котрих сторонній особі знати не дано, факт лишається фактом — за час, поки не було Лобановського, «Дніпро» зазнав двох поразок, причому набагато слабшій за себе «Молдові» поступився на своєму полі. Зрештою дніпропетровців обійшли «Карпати» і «Кайрат». Проте в другому колі команда кинулася навздогін за лідерами, порівнялася з «Кайратом», набравши на фініші однакову кількість очок, але лишилася в першій групі: у суперників була краща різниця забитих і пропущених м’ячів.

Один раз не пощастило, двічі не пощастило... Інший тренер, можливо, й руки опустив би. Та у Валерія Лобановського характер твердий, вміє він іти до мети.

І настала черга третьої спроби. Цього разу команда стартувала якось непомітно, після семи турів «Дніпро» займав тільки дев’яту сходинку в турнірній таблиці, але на проміжний фініш дістався другим, відстаючи, щоправда, від лідера — московського «Локомотива» на чотири очка. У той час я розмовляв з Лобановським. Він сказав:

— У другому колі нам буде легше, більше ігор на своєму полі, склад стабілізувався, тож восени вітатимете, нарешті, з переходом до вищої ліги.

Як завжди, старший тренер «Дніпра» говорив спокійно, в його голосі чулася впевненість. І він не помилився. Ви вже знаєте, що дніпропетровські футболісти за чотири тури до закінчення змагань дістали право виступити наступного року в числі найсильніших клубів вітчизняного футбола. А в підсумку вони здобули перше місце й малі золоті медалі.

Яке ж ігрове кредо «Дніпра»? Команда завжди шукає щастя у воротах суперників, надаючи перевагу атакуючому футболу. Номінально в неї два чисті форварди — В. Романюк і О. Христян, часом А. Пилипчук. Але їх активно підтримує середня лінія, на рахунку півзахисників — більшість забитих м’ячів. У цій ланці виступають А. Гринько, Р. Шнейдерман, В. Назаров, В. Лябик, С. Євсєєнко, В. Шаличев. Надійний і захист — В. Сергєєв, М. Богданов, П. Цунін, М. Артюх, П. Найда, В. Федоренко. Якнайкраще зарекомендували себе воротарі Л. Колтун, О. Семенов та двадцятирічний С. Собецький, що в скрутну хвилину заміняв травмованих товаришів.

«Дніпро» не тільки добре зіграний футбольний ансамбль. Тут є справжня чоловіча дружба, без якої годі було б сподіватися на успіх.

Валерій Лобановський — молодий тренер. Він учить інших і вчиться сам. Разом із начальником команди Анатолієм Архиповим йому вдалося створити цікавий, самобутній колектив, загартований трьома спробами потрапити до вищого футбольного світу. Остання виявилася вдалою. І, вітаючи дніпропетровських футболістів з цим великим досягненням, спортивна Україна бажає їм закріпитися серед найсильніших.

ЛЕОНІД  КАНЕВСЬКИЙ.

Футбольна команда вищої ліги «Дніпро».

Стоять: В. Сергєєв, М. Артюх, старший тренер В. Лобановський, 

В. Федоренко, М. Богданов, масажист В. Чебанов, 

адміністратор В. Пальчик, тренер О. Петрашевський, 

лікар М. Божко, А. Гринько, начальник команди А. Архипов, В. Корженко;

сидять: П. Найда, Р. Шнейдерман, О. Христян, В. Лябик, В. Романюк,

С. Собецький, В. Назаров, С. Євсєєнко, В. Шаличев, А. Пилипчук;

лежить П. Цунін.  Фото Г. Шевченка.

«ДНІПРО» І СЕЗОН-71

«Прапор юності» (25.12.1971)

15 жовтня 1971 року увійде в історію спортивної Дніпропетровщини як один з найбільш пам’ятних днів. Саме цього дня сталася подія, якої так давно ми чекали — «Дніпро» завоював перепустку до вищої ліги радянського футбола. В заключних поєдинках сезону «Дніпро» зумів зберегти перевагу над московським «Локомотивом» і здобути ще й золоті медалі найсильнішого з 22-x колективів першої ліги.

Сьогодні високі нагороди будуть вручені. Сьогодні в Палаці культури машинобудівників відбудеться вшанування переможців, вшанування наших улюбленців. Прийміть, дорогі ювіляри, щирі вітання від колективу «Прапора юності», від нашої багатотисячної армії читачів.

Цього святкового дня для всіх прихильників футбола ми розповідаємо про футболістів і тренерів «Дніпра», про золотий сезон. Отже,

 

«ДНІПРО» І СЕЗОН-71

 

• Дніпропетровські футболісти виступають у класі «А» з 1963 року. За дев’ять років вони провели 359 матчів і тільки 355-й відкрив перед ними двері вищої ліги.

Це сталося 15 жовтня 1971 року на стадіоні «Метеор» в Дніпропетровську. В присутності 30 тисяч глядачів «Дніпро» завдав поразки фрунзенській «Алзі» (3:0) і став недосяжним для одеського «Чорноморця»: достроково за 4 тури до фінішу завоювавши право виступати наступного сезону серед еліти радянського футбола.

1963, 1965, 1966 року дніпропетровці займали незмінне восьме місце в своїх підгрупах, 1964 року в стикових іграх їм дісталось двадцять друге. 1967 року неприємну традицію, нарешті, порушено і «Дніпро» закінчує сезон четвертим. 1968 року він робить ще крок вгору. Але тільки за останні три роки, коли уславлений футболіст В. Лобановський перейшов на тренерську роботу і очолив команду Південного машинобудівного заводу, вона реально претендувала на перехід до вищої ліги.

1969 року «Дніпро» за 4 тури до фінішу виграв змагання 22-х колективів найсильнішої української підгрупи другої групи, але у фінальному турнірі чотирьох претендентів («Дніпро», «Жальгіріс», СКА Хабаровськ, «Спартак» Орджонікідзе) у Сімферополі несподівано поступився перемогою орджонікідзевському «Спартаку».

1970 року в радянському футболі створено нову, проміжну між другою і вищою, першу групу класу «А». 22 колективи виборюють в ній дві перепустки до числа шістнадцяти кращих команд країни. «Дніпро» набирає 61 очко — стільки ж, скільки і другий призер турніру-дебютанта «Кайрат», але двері до вищої ліги зачиняються перед дніпропетровцями, бо вони мають гіршу (+33), аніж у алмаатинців (+42), різницю забитих і пропущених м’ячів.

• З 359 матчів першості, проведених дніпропетровцями у класі «А», 170 вони виграли, 102 звели внічию, 87 програли, забивши у ворота суперників 465 м’ячів і пропустивши у свої 300.

Роком рекордної результативності став рік 1971-й: у 42-х матчах «Дніпро» забив 83 м’ячі (Романюк — 19, Гринько — 12, Христян — 12, Назаров — 11, Лябик — 7, Шнейдерман — 7, Євсєєнко — 6, Пилипчук — 3, Федоренко — 2, Шаличев — 2, Снітько — 1, 1 автогол). Щоб краще уявити собі, що значить ця цифра, звернемось до історії. З тих пір, як 1958 року Центральним спортивним клубом армії для найвлучнішої команди чемпіонату СРСР засновано приз за результативність, що носить ім’я видатного радянського футболіста Григорія Федотова, найбільше м’ячів — 73 забили протягом сезону 1963 року армійці з Ростова-на-Дону.

1971 року набрано також найбільше очок — 63, здобуто рекордну кількість перемог — 27 (11 з них з перевагою в три і більше м’ячів: вдома над «Молдовою» — 3:0, «Шинником» — 6:1, «Волгарем» — 4:0, «Спартаком» — 4:0, «Уралмашем» — 3:0, «Кузбасом» — 4:0, «Рубіном» — 4:0, «Паміром» — 5:2, «Алгою» — 3:0, в гостях — над «Текстильником» — 3:0, «Динамо» — 3:0), в 19 поєдинках не пропущено у свої ворота жодного гола, досягнуто найкращої різниці забитих і пропущених м’ячів (+ 53), зібрано рекордну кількість глядачів — 855,5 тисячі: 573 тисячі вдома і 282,5 тисячі — на виїзді (для порівняння скажемо, що матчі «Чорноморця» переглянуло 727 тисяч глядачів (432 + 295), а московського «Локомотива» — 458 (128 + 330).

Впевненіше, ніж інші команди першої ліги, «Дніпро» виступав на полях суперників. Він виграв 9 зустрічей, 7 звів внічию і в 5 зазнав поразки, набравши 25 очок. Забито 26 м’ячів, 17 пропущено у свої ворота. Це також найкращий результат дніпропетровців за час їх перебування в класі «А».

Найурожайнішим на нічиї був 1968 рік — 16. Того ж року найменше матчів програно — 5 з 40. Найменше м’ячів у свої ворота пропущено «Дніпром» у 1970 році — 25.

• «Дніпро» зібрав усю колекцію малих медалей: 1969 року його футболістів нагороджено срібними, 1970 — бронзовими. 1971 — золотими відзнаками. Володарями усього комплекту нагород стали Анатолій Гринько, Віктор Назаров, Віктор Романюк, Володимир Сергєєв та Роман Шнейдерман. Василь Лябик удостоєний срібної та золотої медалей. Микола Пінчук, Олександр Шпаков, Віктор Мірошин — срібної та бронзової. Бронзою та золотом відзначені Леонід Колтун, Петро Найда, Микола Богданов, Володимир Федоренко, Петро Цунін. Малу бронзову медаль в складі «Дніпра» завоював Олексій Семенов, срібну — Андрій Біба, Борис Дановський, Георгій Кржечевський, Анатолій Грибенник, Геннадій Саричев, золоту — Сергій Собецький, Микола Артюх, Станіслав Євсєєнко, Олексій Христян. Всього у цьому списку — 24 футболісти.

• Головним бомбардиром команди є Віктор Романюк. За останні три роки він забив 44 м’ячі (12 + 13 + 19). За ним йдуть Анатолій Гринько — 32 м’ячі (7 + 13 + 12) і Віктор Назаров — 28 м’ячів (7 + 10 + 11).

Цікаво, що саме ці спортсмени забили три і більше м’ячів в одному матчі. В. Романюк в зустрічі з «Паміром» (5:2) 10 жовтня 1971 року записав на свій рахунок 4 м’ячі (2, 18, 80, 88 хвилини); А. Гринько 17 травня 1970 року тричі (5, 86, 88 хвилини) вразив ворота армійців Києва (3:0); В. Назаров став автором хет-трика 29 серпня 1971 року в зустрічі з кемеровським «Кузбасом» (4:0). Він забив м’ячі на 16, 25 і 52-ій хвилинах. Цікаво й те, що усі ці три матчі відбулись недільного дня на «Метеорі».

Віктору Романюку належить і сезонний рекорд результативності в «Дніпрі» — цього року він забив 19 м’ячів. Георгій Кржечевський 1967 року мав 17 м’ячів. Але обидва вони набагато відстають від Михайла Дідевича, який в складі дніпропетровського «Металурга» у 1954 році послав у ворота суперників 29 м’ячів. (распространённая ошибка. Михаил Дидевич в чемпионате 1954 года забил 17 мячей. – Р.Л.)

• Нинішнього року «Дніпро» двічі обіграв «Даугаву» (3:2, 1:0), «Чорноморця» (2:1, 3:1), «Текстильника» (3:1, 3:0), «Шинника» (6:1, 2:1), «Алгу» (1:0, 3:0), «Будівельника» (3:2, 3:2), «Уралмаш» (1:0, 3:0), «Крила Рад» (4:2, 1:0); по три очка відібрав у «Жальгіріса» (2:0, 0:0), «Динамо» (0:0, 3:0), «Торпедо» (2:0, 1:1), «Молдови» (3:0, 0:0), «Паміра» (0:0, 5:2), «Волгаря» (1:1, 4:0), «Спартака» (2:2, 4:0), «Кузбаса» (1:1, 4:0); поділив очки з «Металістом» (0:1, 2:1), «Рубіном» (0:1, 4:0), «Шахтарем» (0:1, 2:1), поступився «Локомотиву» (1:1, 0:2) і тільки в зустрічах з запорізьким «Металургом» не взяв жодного очка і не забив гола (0:1, 0:1). А всього за сезон «Дніпро» не взяв воріт суперника в десяти зустрічах: двічі вдома (в матчах з ленінградцями і запоріжцями) і вісім разів у гостях (в Харкові, Казані, Душанбе, Караганді, Запоріжжі, Вільнюсі, Кишиневі і Москві).

• Сім разів призначали судді одинадцятиметрові штрафні удари на користь «Дніпра». Всі сім були реалізовані. В. Романюк покарав за порушення правил футболістів «Волгаря», «Будівельника», «Рубіна», А. Гринько забив пенальті «Даугаві», «Волгарю» і «Кузбасу», А. Пилипчук — «Молдові». (ошибка. В матче «Днепр» — «Волгарь» пенальти, пробитый Анатолием Гринько, отбил вратарь. Таким образом, наша команда реализовала 6 пенальти из 7. — Р.Л.)

Тричі в матчах з «Дніпром» добивались успіху з одинадцятиметрових його суперники. Л. Колтуну було забито голи Шимановичем в дніпропетровському матчі з «Чорноморцем» і Кутіним в наступній грі з «Металургом» в Запоріжжі, С. Собецькому — не вдалось виграти дуель у Дудка в куйбишевській зустрічі з «Крилами Рад».

• Кольори «Дніпра» цього року захищали 23 футболісти. У всіх 42 зустрічах виступали П. Найда і Р. Шнейдерман. Двічі не виходили на поле М. Богданов та В. Сергєєв, тричі — В. Лябик та В. Назаров. 37 матчів провів А. Гринько, 36 — В. Романюк і О. Христян, 34 — В. Федоренко. А от дублер Віктор Корженко побував на полі в основному складі всього 14 хвилин. В матчі з «Рубіном» на «Метеорі» 30 вересня він замінив В. Романюка.

* * *

• У роки найвищого злету «Дніпра» в колективі незмінно працює майстер спорту Анатолій Семенович Архипов. Відомий свого часу захисник, він виступав у московських командах «Трудові резерви», ВПС, «Торпедо», у тбіліському ОБО та дніпропетровському «Металурзі». У 1956 році включався до другої збірної Радянського Союзу, чемпіон країни з хокею 1950—1951 років в складі команди ВПС (Москва). На тренерській роботі з 1961 року. Працював у криворізькому «Гірнику», тернопільському «Авангарді», кіровоградській «Зірці». Нині — начальник команди «Дніпро».

• Уславлений радянський футболіст Валерій Лобановський виступав у київському «Динамо», одеському «Чорноморці», донецькому «Шахтарі». В складі «Динамо» завоював золоту медаль чемпіона країни. У 1961—1962 роках входив до складу збірної Радянського Союзу, в 1963—1964 — до Олімпійської команди.

На тренерській роботі дебютував восени 1968 року, очоливши «Дніпро». За три роки зумів вивести дніпропетровський футбол у вищу лігу.

Восени цього року йому присвоєно звання Заслуженого тренера УРСР з футбола.

• Капітан «Дніпра» Анатолій Гринько — в команді з 1964 року. Він — володар усього комплекту малих медалей. 1969 року нагороджений сріблом, 1970 — бронзою, 1971 — золотом. Перші кроки у футболі зробив у дніпродзержинському «Дніпровці». Виступав також за київське «Динамо». Нинішнього року 37 разів виводив команду на поле і забив 12 м’ячів. 1945 року народження. Студент.

• Головний бомбардир команди Віктор Романюк в 36 матчах забив 19 м’ячів. За «Дніпро» виступає з 1968 року. У 1969 році в його складі завоював малу срібну медаль, у 1970 — бронзову, а в 1971 — золоту. Шлях у великий футбол розпочинав у вільногірському «Авангарді», дніпропетровській «Сталі». 1947 року народження. Студент.

• Олексій Христян — один з найрезультативніших футболістів ліги. Забив 12 м’ячів. За «Дніпро» почав грати в 1965 році. Потім виступав за київське «Динамо». Минулого року повернувся до рідного міста. У нинішньому сезоні взяв участь в 36 матчах і завоював малу золоту медаль. 1949 року народження. Студент.

• Двадцятидворічний студент Василь Лябик почав грати у футбол в Дніпродзержинську. Виступав за «Дніпровець». У 1969 році дебютував у «Дніпрі». Минулого року грав за київські команди «Динамо» і СКА. Цього року 39 разів виходив на поле в складі «Дніпра» і забив 7 м’ячів. У 1969 році нагороджений малою срібною, а в нинішньому — золотою медаллю.

• Студент Сергій Собецький — наймолодший з тих, кого в складі «Дніпра» нагороджено малою золотою медаллю. У свої 20 років він вже виступав за полтавський «Будівельник» і київське «Динамо», входив до збірної команди юнаків країни. У «Дніпрі» з минулого року. Нинішнього сезону провів 24 матчі.

• Майстер спорту Станіслав Євсєєнко — єдиний дебютант «Дніпра» серед тих його 14 футболістів, які удостоєні малих золотих медалей. Розпочав свій футбольний шлях в кіровоградській «Зірці», потім виступав за київське «Динамо» і донецький «Шахтар». За «Дніпро» провів 31 матчів, забив 6 м’ячів. 1945 року народження. Викладач фізкультури.

• Один з п’яти володарів усього комплекту малих медалей Володимир Сергєєв прийшов у «Дніпро» 1968 року з московського «Динамо». А починав він грати у футбол в Києві, де виступав за збірну молодіжну команду міста. Потім служба в армії в Хабаровську. 1944 року народження. Закінчив художнє училище. Тепер знову студент. Нинішнього сезону провів 40 поєдинків.

• Двадцятичотирьохрічний студент Роман Шнейдерман — один з ветеранів «Дніпра». Вихованець груп підготовки, в команді він з 1965 року. Зібрав колекцію усіх малих медалей. 1969 року нагороджений сріблом, 1970 — бронзою, 1971 — золотом. Виступав у всіх 42 матчах, забив 7 м’ячів.

• Другий рік виступає за «Дніпро» майстер спорту Петро Найда. В його складі завоював малі бронзову та золоту медалі. Нинішнього сезону не пропустив жодного матчу. Раніше захищав кольори одеських команд СКА та «Чорноморець». 1945 року народження. Студент.

• 34 рази виходив цього року на поле в складі «Дніпра» Володимир Федоренко. Забив 2 м’ячі і завоював малі бронзову і золоту медалі. В команді з минулого сезону. Раніше виступав за дніпродзержинський «Прометей». 1947 року народження. Студент.

• Майстер спорту Микола Богданов у своєму другому сезоні в «Дніпрі» провів 40 матчів. Нагороджений малими бронзовою і золотою медалями. Раніше виступав за команди вищої ліги «Нефтчі» (Баку) і «Динамо» (Київ), входив до складу юнацької, молодіжної і Олімпійської збірних Радянського Союзу. 1944 року народження. Викладач фізкультури.

• Віктор Назаров прийшов у «Дніпро» 1969 року, маючи за плечима добру футбольну школу київського «Динамо» і ворошиловградської «Зорі». В складі дніпропетровців нагороджений малими срібною (1969 р.), бронзовою (1970 р.) і золотою (1971 р.) медалями. 39 разів виходив цього року на поле і забив 11 м’ячів. 1945 року народження. Викладач фізкультури.

На знімках:  лицевий  та  зворотний бік  пам’ятної медалі,  випущеної  на  честь  виходу  «Дніпра»  до  вищої  ліги.

* * *

• 1971-й рік був другим роком змагань у наймолодшій першій лізі класу «А». Рівно сім місяців тривали поєдинки 22-х команд, дві з яких — дніпропетровський «Дніпро» та московський «Локомотив» — як найсильніші здобули право виступати у вищій лізі, а п’ять — «Кузбас», «Даугава», «Жальгіріс», «Волгар» та «Рубін» не витримали випробувань і мають перейти до нижчої ліги.

• Як і попереднього сезону, команди першої ліги провели 462 матчі. В них було забито 1018 м’ячів, — більш ніж по 2 у кожній зустрічі. Найбільше м’ячів (83) записали на цей рахунок дніпропетровці, найменше (23) рижани.

• Перший і останній гол сезону було забито на Центральному стадіоні «Шахтар» в Караганді господарями поля. Перший забив 6 квітня на 19-ій хвилині зустрічі з «Уралмашем» Камшилов, останній — 6 листопада на 89-ій хвилині матчу з «Паміром» Новиков.

• Найрезультативнішим був 42-ий тур — 37 голів. 35 разів брали команди ворота суперників у 25-му турі, по 33 м’ячі забито у 22-му та 36-му турах.

• Приз «Кращому бомбардиру першої ліги», заснований республіканською газетою «Комсомолець Таджикистану», дістався нападаючому кемеровського «Кузбасу» Віталію Раздаєву — 24 м’ячі.

Харків’янин Р. Шподарунок відстав від переможця на один м’яч. На рахунку московського залізничника А. Козлова — 21 гол, дніпропетровця В. Романюка — 19. 15 м’ячів забив карагандинець Новиков, по 14 — ашхабадець Фомін та куйбишевець Аряпов, 13 — запоріжець Кутін, по 12 — дніпропетровці Гринько та Христян і душанбинці Пекшев та Мартьян, по 11 — дніпропетровець Назаров, орджонікідзевець Зазроєв, куйбишевець Дудко, ашхабадець Дзагоєв, по 10 — орджонікідзевець Міріков, москвич Давидов, івановець Сафонов, кутаїсець Векуа.

Віктор Романюк став рекордсменом одного матчу, забивши в зустрічі з «Паміром» одразу 4 м’ячі, авторами «хет-трика» стали Давидов, Назаров, Раздаєв, Шепель, Шподарунок.

• Цього року було призначено 76 одинадцятиметрових штрафних ударів, 17 з яких не було реалізовано. Найбільш таланило «Волгарю». Його ворота з пенальті не змогли взяти Дудко, Кутін та ярославець Стеніщев.

Рекордним був 35-й тур, в якому судді 6 разів призначали одинадцятиметрові. 5 пенальті приніс тринадцятий тур, 4 — сорок другий.

• З 462 матчів сезону господарі виграли 246, 129 закінчилось внічию, і лише в 77 сильнішими були гості. Найбільше перемог здобули на полях суперників дніпропетровці — 9. Вони ж, як і москвичі, найменше зустрічей (по 5) в гостях програли. Жодного (!) матчу на полях суперників не виграли футболісти «Жальгіріса» та «Молдови». Найбільше поразок (15) зазнали харків’яни.

«Молдові» належить ще один «рекорд миролюбності». В гостях вона забила лише 4 м’ячі, тоді як московські залізничники 31 раз добивались успіху в чужих стінах. Гірше від інших захищали на полях суперників свої ворота «Волгар» та «Будівельник», які пропустили по 42 м’ячі, найменш вразливими виявились дніпропетровці — 17 м’ячів.

• Дніпропетровщина і надалі матиме в першій лізі свого представника. На зміну «Дніпру», який виступатиме у вищій лізі, прийшов чемпіон України криворізький «Кривбас».

* * *

ДОВГОЛІТТЯ У ВИЩІЙ ЛІЗІ!

Ми, моряки-чорноморці, поздоровляємо футболістів «Дніпра» з виходом у вищу лігу і здобуттям малих золотих медалей. З великою увагою ми слідкували за виступами команди і дуже раді, що наш «Дніпро» досяг відмінних результатів. Бажаємо вдалих виступів у наступному сезоні.

Від імені земляків-дніпропетровців,

моряків Червонопрапорного Чорноморського флоту

старший матрос

В. ПРАЧ.

(Впоследствии Владимир Прач станет историком днепровского футбола и пресс-атташе ФК «Днепр» — Р.Л.) 

Поздоровляю «Дніпро» з малими золотими медалями. Вірю в нашу команду, бажаю всім гравцям і наставникам «Дніпра» спортивного щастя у вищому футбольному світі.

М. ПУСТОВИЙ,

механік радіозаводу.

Від себе особисто і від імені всіх уболівальників футбольної команди «Дніпро» поздоровляю дніпропетровських майстрів шкіряного мяча з важливою і радісною перемогою. Віддаємо данину поваги тим, хто своєю працею і натхненням допоміг нашим улюбленцям досягти високих результатів: заслуженому тренерові УРСР В.В. Лобановському, начальнику команди А.С. Архипову, тренеру О.С. Петрашевському, адміністратору В. Пальчику, лікарю М. Божку. Бажаємо нашим землякам спортивних успіхів.

В. ПОПОВА,

робітниця Південного машинобудівного

 заводу, комсорг цеху.

Адміністрація, партійний, профспілковий і комсомольський комітети ордена Леніна металургійного заводу ім. Петровського, щиро вітають футбольний «Дніпро» з виходом у вищу лігу і завоюванням малих золотих медалей. Сподіваємось, що в майбутньому році наші земляки з честю відстоюватимуть марку нашої двічі орденоносної області.

А. Акімов — заступник директора заводу,

О. Ващинський — заступник голови завкому профспілки,

П. Кузнецов — секретар парткому,

А. Колпаков — секретар комітету комсомолу,

О. Требухов — підручний сталевара мартенівського цеху,

лауреат премії Ленінського комсомолу, делегат XVI з’їзду ВЛКСМ.

Вітаю наш улюблений «Дніпро» з високим футбольним врожаєм. Хай щастить йому і надалі, в іграх найвищого рівня!

М. КРИВОРОТЕНКО,

ланковий колгоспу «Росія» Верхньодніпровського району,

Герой Соціалістичної Праці, делегат XXIV з’їзду КП України.

Від імені своїх товаришів по праці і від себе особисто поздоровляю «Дніпро» з високими нагородами. Дуже хочеться побачити ваш молодецький запал, справді атакуючий і красивий футбол в іграх з динамівцями Москви, Тбілісі, і Києва, спартаківцями і армійцями Москви, з «Локомотивом» і «Нефтчі», з «Карпатами» і «Араратом». Будьте сміливими і впевненими! Будьте справжніми бійцями!

Ф. РУДЕНКО,

вальцювальник-зварник трубоелектрозварювального цеху

 ордена Леніна трубопрокатного заводу ім. Леніна,

Герой Соціалістичної Праці.

Більше двадцяти років йшли до цього «Сталь» і «Металург». Естафету від ветеранів прийняв «Дніпро», щоб переможно пронести її до свого золотого фінішу.

Поздоровляємо всіх вас, наші молоді колеги, бажаємо красивого, атакуючого, змістовного футбола.

Від імені ветеранів дніпропетровського футбола

П. Лайко, М. Дінер, Ц. Цадіков,

М. Майсурадзе, С. Корольов, Я. Баликін,

П. Давиденко, С. Голод, Ю. Козаченко,

А. Клочко, В. Рибаков, В. Пурцхванідзе,

Л. Гузик, В. Лапшин, Ю. Павлюченко,

П. Купрієнко, В. Аладько, Ю. Баранов,

М. Ємельянов, С. Курашвілі, Є. Жучков та ін.

Мені, як представникові вузу, приємно, що майже вся команда нашого «Дніпра» — студенти. Я радий, що й сам «Дніпро» витримав конкурсні іспити і став студентом футбольного університету. Поздоровляю тренерів і всіх футболістів з одержанням прохідного балу, з виграшем золотих медалей. Бажаю, щоб у 1972 році в першому спортивному семестрі всім суворим професорам футбола «Дніпро» складав екзамени тільки на «добре» і «відмінно», обходився без шпаргалок і підказок, грав не тільки заради «стипендії», приносив своїм прихильникам більше радощів.

В. ПРИСНЯКОВ,

завідуючий кафедрою теплотехніки

Дніпропетровського університету,

доцент, майстер спорту СРСР.

Від імені заводської комсомолії щиро вітаю «Дніпро» з золотим успіхом. Вся юнь нашого підприємства бажає вам завжди бути завзятими, сміливими, боєздатними.

М. ЖИВОНІС,

член комітету комсомолу ордена Леніна

трубопрокатного заводу ім. Леніна.

Сторінку підготував А. Борисенко.

Фото

Г. Шевченка, Л. Бєляєва, М. Дмитрієва, В. Жука, Ю. Серадського.

ПОЗДОРОВЛЕННЯ «ДНІПРУ»

«Зоря» (25.12.1971)

Сьогодні в Палаці культури машинобудівників громадськість Дніпропетровська вшановує футболістів команди «Дніпро», які в нинішньому сезоні показали високі спортивні результати, завоювали путівку до вищої ліги радянського футбола, а також малі золоті медалі.

Вшанування відбувається напередодні відповідальних випробувань, які чекають наших футболістів. 27 грудня вони відправляються у футбольне турне на запрошення клубів Федеративної Республіки Німеччини.

Редакція нашої газети протягом останнього часу одержує багато листів, телеграм не лише з міст і сіл нашої області, але й з інших республік, в яких шанувальники «Дніпра» висловлюють добрі побажання дніпропетровським футболістам.

Нижче друкуємо кілька таких листів.

 

ТАК ТРИМАТИ!

З радістю сприйняли ми спортивний успіх футболістів Дніпропетровська. Поздоровляючи команду з її досягненнями, хочемо висловити побажання на новий, 1972 рік.

Бажаємо, щоб у новому сезоні, коли команда вже виступатиме у вищій лізі, «Дніпро», керований В. Лобановським, зайняв почесне призове місце. Такого, щоправда, не досягав ще жоден дебютант. Але це цілком можливо, якщо футболісти «Дніпра» з усією відповідальністю будуть ставитись до кожного свого кроку на футбольному полі, до кожного удару по м’ячу.

Просимо шановну редакцію довести наші побажання до футболістів.

З повагою В. ГРЕЧАНИЙ, В. ЛАЗЕБНИК.

м. Новоросійськ.

 

РАДІЄМО ЗА ВАС

Шановна редакціє! За виступами дніпропетровських футболістів уважно слідкують болільники багатьох міст. Своєю грою, своїми успіхами в останні роки команда полонила серця багатьох шанувальників цього популярного виду спорту. Мені подобається «Дніпро», і я радий за нього. Був би щасливий мати у себе вдома фото вашої команди.

А. ЛУКОВНИКОВ.

м. Єсентуки.

 

МУНДИР ДО ЛИЦЯ

Мені, колишньому гравцеві «Дніпра», особливо приємно бачити команду у вищій лізі радянського футбола. Шлях до цього успіху був нелегким, і не кожен зумів би його подолати. Але такий уже «Дніпро», і такий у нього характер. Поставлену мету обов’язково досягти.

Отже, вірю, що команда, одягнувши новий мундир, буде гідно носити його. Він їй до лиця.

Г. САРИЧЕВ,

тренер команди «Крила Рад», майстер спорту.

м. Куйбишев.

«Дніпро» готується до нового сезону. На знімках: 

кращий бомбардир команди В. Романюк працює з м’ячем; 

 старший тренер В. Лобановський та начальник команди 

А. Архипов дають завдання на урок.  Фото М. Дмитрієва.

ЗАСЛУЖЕНІ ТРЕНЕРИ УРСР

«Зоря» (31.12.1971)

Колегія комітету по фізичній культурі і спорту при Раді Міністрів УPCP прийняла позавчора постанову про присвоєння звання Заслуженого тренера Української PCP з футбола:

Архипову Анатолію Семеновичу — начальнику футбольної команди «Дніпро»;

Петрашевському Олександру Сигизмундовичу — тренеру футбольної команди «Дніпро».

Обидва вони вже мають звання майстра спорту.

Редакція «Зорі» поздоровляє тт. Архипова А.С. і Петрашевського О.С. з почесним званням.

ВЕЛИКА ВАГА МАЛОГО ЗОЛОТА

«Старт» №12 (Киев, декабрь 1971)

Море насунуло на місто важкі свинцеві хмари. Нудний осінній дощик, який зранку, здавалося, збирався лише попустувати, дедалі міцніше бив косими ударами рідке, пожовкле листя на платанах та акаціях. Далеко в морі, невидимий за стіною туману, посилав назустріч кораблям тривожні сигнали «ревун», і голос його, хрипкий від безперервної роботи, долинав до стадіону.

Тут також було тривожно. Як не дивно, але саме останній футбольний матч сезону між «Дніпром» та «Чорноморцем» раптом набув великого, принципового значення. Вже давно було відомо, що футболісти «Дніпра» нарешті здійснили свою найбільшу, найпалкішу мрію і пробилися у вищу лігу. Вже був відомий і другий претендент на високе місце — московський «Локомотив». Нарешті, так само давно вже було відомо, що жоден суперник неспроможний наздогнати двох лідерів першої ліги.

Отже, матчі дніпропетровців з одеситами та москвичів з куйбишевцями нібито мали чисто формальний характер. Але залишалася нез’ясованою доля малих золотих медалей, не було відомо, кого слід назвати найкращою, найсильнішою командою першої ліги. «Локомотив» лідирував майже протягом усього сезону, тривалий час його право на володіння почесним золотом було незаперечним. Однак поступово «Дніпро» не тільки наздогнав лідера, але й випередив його. Тепер уже моральна перевага була на боці українців. Та в 40-му турі «Дніпро» несподівано зазнав поразки від земляків, запоріжців, причому на своєму полі, потім зробив нічию з «Молдовою», і вже «Локомотив» наздогнав свого головного конкурента. І ось в останніх матчах — в Одесі і Москві — одна з двох команд мала довести свою абсолютну перевагу. Саме тому й набули ці матчі такого принципового значення.

Так, тривожно було в таборі «Дніпра»! Підраховувалися м’ячі, зважувалися можливості «Крил Рад» — чи зможуть вони вчинити гідний опір залізничникам, зважувалися і можливості «Чорноморця» — чи вдасться одразу зламати його опір?

— Хоч би вже скоріше закінчився цей день!.. — зітхнув старший тренер команди Валерій Лобановський.

Ми довго не знали, як складається матч у Москві. А тут, в Одесі, «Дніпро» одразу обрушив на ворота господарів поля всю свою пристрасть, всю свою жагу перемоги, всю свою спортивну злість. На третій хвилині рахунок став 1:0, на шостій — 2:0, на двадцять першій — 3:0...

Два роки тому «Дніпро» пережив перший великий успіх і перше велике розчарування. Молодий тренер-дебютант Валерій Лобановський зумів вивести команду у фінальну пульку переможців зон, і «Дніпро» опинився в одному кроці від вищої ліги. То був справжній успіх. І хоч у пульці команда програла один матч і зрештою залишилася другою (щастя всміхнулося орджонікідзевському «Спартаку»), проте вже тоді гра українців привернула увагу спеціалістів. Два роки тому в інтерв’ю кореспондентові «Старту» Валерій Лобановський вперше сформулював своє тренерське кредо.

— ...Як гравець, я завжди любив естетичний футбол, любив динаміку і вважаю, що її можливості невичерпні. Вважаю безглуздим копіювати футбольних лідерів. Адже те, що личить їм, може бути зовсім не до лиця іншим. Парижанка каже: «Мені личить те, що підходить, а не те, що в моді». Вона має рацію. Тим-то нічого не виходить у тих команд, які вдаються до сліпого й бездумного копіювання київського «Динамо». Треба зрозуміти, що особливості футбольної гри дають змогу кожному з колективів різних класів мати своє обличчя. Таке моє переконання...

Валерій Васильович Лобановський робив тоді лише перші самостійні кроки на тренерській ниві. Але події наступного року показали, що молодий наставник «Дніпра» знає, чого хоче, і не кинув слово на вітер. Торік, як відомо, «Дніпро» пропустив у вищу лігу «Кайрат» лише через гіршу різницю м’ячів.

— У шістдесят дев’ятому ми були гірко засмучені лише самим фактом поразки у пульці. Пізніше, коли заспокоїлися і почали тверезо оцінювати обстановку, дійшли висновку, що так, можливо, навіть краще для нас, бо «Дніпро» ще не був готовий до виступів на найвищому рівні. А от торік, коли «Кайрат» обійшов нас лише за м’ячами, розчарування було надто великим. Було вже витрачено чимало сил на виховання боєздатної команди, ми набули необхідного досвіду, і колектив стабілізувався. Мабуть, ми все ж заслужили кращої долі і вирішили в сезоні сімдесят першого будь-що добитися свого. Як бачите, добилися.

Звичайно, найкращий свідок на користь команди — факт. Вийшли у вищу лігу, честь і слава вам! Але як, завдяки чому, звідки черпає команда свою силу? В пам’яті ожили ті самі слова, які я навів вище — про власне обличчя команди, про власний шлях, про моду і доцільність. Іншими словами — про своєрідність. І ось виникає запитання: чи були ті слова справжнім тренерським кредо, або самою лише декларацією?

Тільки норми життя, прийняті в команді, погляди гравців і тренерів, безпосередня практика на полі могли дати відповідь. Отож, давайте все розкладемо по «полицях»: підготовка до сезону, технічна озброєність, тактична концепція, побут.

До чергового сезону «Дніпро» готувався, як завжди. І як завжди, це був нелегкий період. Команда, так би мовити, стала на м’яч 10 січня, коли інші клуби звичайно починають роботу в залі. «Дніпро» майже одразу вийшов на свіже повітря. Всі тренування на гаровому полі, всі матчі — на траві. Чому так рано почав? Тому що команда прагне до офіційного відкриття сезону провести до... 20 товариських матчів. Природно, в цей період наголос робиться на фізичній підготовці, на закладі атлетичного фундаменту. Але поступово на перший план виходить м’яч. В. Лобановський не форсує подій, однак нерідко застосовує тренування два рази на день.

Що зробиш у футболі без техніки? Команда це розуміє. Розуміє і те, що її наставник сам свого часу був найтехнічнішим гравцем і не потерпить огріхів у такій важливій справі. Тому на техніку, як то кажуть, натискують усі. Тим більше, що сам тренер не пропускає жодного заняття як... футболіст. Він виконує все, що пропонує своїм вихованцям, він показує, що і як робиться, примушує повторювати кожен прийом сотні разів, поки не добивається бажаного результату. В ході чемпіонату перше, чим насамперед дивують усіх дніпропетровці, — техніка, легкість поводження з м’ячем.

Третій компонент — тактика. Тут ми, мабуть, зустрінемося з найцікавішим, бо тренер не віддає переваги... жодній тактичній схемі.

— Я не розумію такої постановки питання — треба грати з двома форвардами, трьома або чотирма. Що значить «треба»? Що значить перевага однієї тактики над іншою? А якщо поставити питання інакше — кожна команда має моральне право грати так, як їй зручніше. Нема в нас стабільних схем. Є імпровізація. Були матчі, коли ми грали навіть з одним нападаючим, бо вважали, що в даній конкретній зустрічі більшого нам не треба. Головне в розумінні гри суперника і в жорсткій ігровій дисципліні. Кожен повинен точно виконати ту роль, яка йому доручена. А як він це зробить, в яких позиціях — це його власна справа, це імпровізація. Тому не можу сказати вам абсолютно точно, хто в нас лівий нападаючий, хто правий, хто переважно діє в центрі, а хто відтягується назад тощо.

Ні, це не розгардіяш. І не думайте, що в такій плутанині губиться особистість футболіста. Це «розгардіяш» організований, продуманий, розрахований на розкриття найкращих якостей гравця.

У таких випадках знов-таки найкращий аргумент — факт. В даному разі — гол. «Дніпро» забив м’ячів більше за будь-яку команду вищої і першої ліг — 83. Хто їх автори? І ось цікава статистика: А. Гринько — 12, В. Назаров — 11, С. Євсєєнко — 7, В. Лябик — 7, Р. Шнейдерман — 6, В. Романюк — 19, О. Христян — 12, А. Пилипчук — 5, В. Федоренко — 3, В. Шаличев — 1. Спробуйте по цих цифрах визначити, хто є хто. Мабуть, ви не помилитесь лише один раз, коли скажете, що найкращий голмейстер команди (19 м’ячів) — Віктор Романюк. Так, він нападаючий, йому на роду написано голи забивати. Але на другому місці йдуть Олексій Христян і Анатолій Гринько — по 12. Тим часом, нападаючий лише Христян, а Гринько — півзахисник. Далі йде Віктор Назаров (11) — теж півзахисник. По 7 голів на рахунку Станіслава Євсєєнка і Василя Лябика, і вони теж хавбеки. Впритул до них наблизився А. Пилипчук (5), але ж він нападаючий. Поруч з ним Володимир Федоренко (3), тимчасом це вже... крайній захисник, який нерідко діє в ролі... «хвильоріза». (поправка. Анатолий Пилипчук забил не 5, а 3 мяча, Роман Шнейдерман – 7, а не 6, Станислав Евсеенко – 6, а не 7, Владимир Федоренко – 2, а не 3. – Р.Л.)

І тепер, коли ви на власні очі переконалися у високій гольовій активності гравців усіх ланок команди і в тому, що кожен з них може бути завершувачем атаки, ви починаєте розуміти те головне, що лежить в основі гри «Дніпра» — найширша універсалізація. Можливо, це і є тим єдиним, що запозичив «Дніпро» у кращих представників нашого футбола. Все інше — в тому числі і постійність «вогневих» точок — у нього нестандартне, бо ніщо так не створює передумов для шаблону, як постійність розстановки гравців. I лише при розиграшу стандартних положень «Дніпро» стабілізує розстановку.

Побут команди... Ви самі розумієте, як багато вміщує це поняття. Що характеризує життя команди на полі й за його межами? Якщо говорити про поле, то треба підкреслити, що тут найголовнішим для дніпропетровців є однаковий розподіл навантаження, тобто повна колективна відповідальність за долю кожного матчу. Побут на полі — це однаково чесне служіння інтересам команди кожного гравця і якщо тут щось не так, винні караються. Наприклад, були відраховані з колективу В. Мірошин та О. Снітько. Не тому, що вони порушували спортивний режим, не тому, що вважалися безперспективними, а тому, що грали не так, як від них вимагалося, недбало ставилися до ігрової дисципліни. Вони ставали баластом, і керівники команди В. Лобановський, А. Архипов та О. Петрашевський вирішили не приносити стиль гри всього колективу в жертву ігровому егоїзмові окремих футболістів.

Побут на полі — це висока дисциплінованість і культура поведінки гравців. Досить сказати, що за рік у 42 матчах команда дістала лише чотири зауваження і не мала жодного усунення. Ніколи гравці «Дніпра» не вступали в суперечки з арбітрами, і коли ті припускали цілком очевидні помилки (траплялось, це призводило і до пенальті), вони мовчки переживали свою невдачу.

Побут команди за межами поля — це взаємоповага, це колективні щотижневі відвідування всією командою театрів і кіно, це обов’язкове відзначення величезним тортом дня народження кожного гравця, це постійна турбота про буденні справи кожної сім’ї, взаємна допомога в навчанні у вузах, це, нарешті, звичка аналізувати свої дії лише за стрічкою відеомагнітофона, на яку знімається кожна гра (між іншим, останнє практикує лише «Дніпро». Відеомагнітофон допомагає команді правильно, об’єктивно оцінювати всі ігрові ситуації і робити закономірні висновки).

Три роки вони пробивалися у вищу лігу, створюючи команду, не схожу на інші. Три роки були покладені на те, щоб слово «атака» стало законом для команди і щоб методи її конструювання не були стандартними. За ці три роки «Дніпро» викристалізувався в команду з колективним бійцівським характером, і той запал, з яким він здійснював свою мрію, заслуговує глибокої поваги...

...Нарешті фінальний свисток обірвав поєдинок двох українських команд. «Дніпро» переміг «Чорноморця» з рахунком 3:1. А «Локомотив» так і не зміг переграти «Крила Рад» — 1:1. Отже, команда Валерія Лобановського взяла гору за всіма показниками — за очками, за кількістю забитих голів, кількістю перемог тощо. Гравці «Дніпра» стали володарями малих золотих медалей, але це якраз той випадок, коли розмір нагород не робить їх вагу меншою. «Дніпро» набрав 75 процентів очок, навіть більше ніж київські динамівці, щоб стати чемпіонами країни. Гросмейстерський бал! І нам залишається лише приєднатися до слів одеського диктора, які прокотилися над усім стадіоном:

— Ми щиро вітаємо футболістів «Дніпра» і їх старшого тренера Валерія Лобановського з виходом у вищу лігу, ми бажаємо нашим землякам дальших успіхів!..

...Дивна річ, лише в цей момент ми помітили, що дощ давно вщух, що крізь окремі хмари вже пробиваються яскраві зірки і тривожний голос «ревуна» вже не порушує вечірньої тиші над морем.

М. МІШИН.

(Спецкор. «Старту»).

Одеса.

Футбольна команда «Дніпро». На фото (зліва направо): стоять —

В. Сергєєв, М. Артюх, старший тренер команди В. Лобановський, 

В. Федоренко, М. Богданов, В. Чебанов — масажист, 

В. Пальчик — адміністратор, О. Петрашевський — тренер, 

М. Божко — лікар, А. Гринько, А. Архипов — начальник команди, 

В. Корженко; сидять — П. Найда, Р. Шнейдерман, О. Христян, 

В. Лябик, В. Романюк, С. Собецький, В. Назаров, С. Євсєєнко,

В. Шаличев, А. Пилипчук; лежить — П. Цунін.

Момент зустрічі команд «Дніпро» (темні футболки)

і «Чорноморець». Фото Г. Шевченка.

ВОНИ НАЙЛІПШЕ ГРАЛИ…

«Спортивна газета» (Киев, 04.01.1972)

Президія Федерації футбола УРСР затвердила список 33-х кращих футболістів республіки 1971 року. До нього увійшли:

Воротарі:

1. Є. Рудаков («Динамо» К), 2. Ю. Дегтярьов («Шахтар» Д), 3. В. Самохін («Кривбас»);

Праві захисники:

1. С. Доценко («Динамо» К), 2. І. Герег («Карпати»), 3. В. Сергєєв («Дніпро» Дн);

Праві центральні захисники:

1. В. Соснихін («Динамо» К), 2. Р. Поточняк («Карпати»), 3. О. Журавльов («Зоря»);

Ліві центральні захисники:

1. С. Решко («Динамо» К), 2. М. Фоменко («Зоря»), 3. М. Богданов («Дніпро» Дн);

Ліві захисники:

1. В. Матвієнко («Динамо» К), 2. М. Пінчук («Зоря»), 3. А. Рибак («Карпати»);

Праві півзахисники:

1. В. Мунтян («Динамо» К), 2. В. Веремєєв («Динамо» К), 3. В. Кузнецов («Зоря»);

Центральні півзахисники:

1. В. Трошкін («Динамо» К), 2. В. Семенов («Зоря»), 3. А. Гринько («Дніпро» Дн);

Ліві півзахисники:

1. В. Колотов («Динамо» К), 2. А. Коньков («Шахтар» Д), 3. А. Куксов («Зоря»);

Праві нападаючі:

1. Б. Грещак («Карпати»), 2. А. Пузач («Динамо» К), 3. В. Захаров («Шахтар» Д);

Центральні нападаючі:

1. А. Бишовець («Динамо» К), 2. В. Романюк («Дніпро» Дн), 3. Р. Шподарунок («Металіст»);

Ліві нападаючі:

1. В. Хмельницький («Динамо» К), 2. Е. Козинкевич («Шахтар» Д), 3. Г. Лихачов («Карпати»).

В ЧИСЛЕ ЛУЧШИХ

«Днепровская правда» (09.01.1972)

Стало традицией в первых числах января подводить итоги прошедшего сезона, определяя десятки сильнейших спортсменов по различным видам, судей по футболу. С лучшими спортсменами Днепропетровской области мы уже знакомы. А как же распределились места наших земляков в республиканском масштабе?

Прежде всего о футболе. Судья всесоюзной категории Я. Балыкин попал в число десяти лучших арбитров страны. А Федерация футбола Украины назвала 15 арбитров по итогам прошлого сезона. В эту «элиту», кроме Балыкина, попал и судья всесоюзной категории А. Гладкий.

А вот как распределились места в списке 33-х лучших футболистов Украины.

Вратари: Е. Рудаков («Динамо»), Ю. Дегтярёв («Шахтёр»), В. Самохин («Кривбасс»).

Правые защитники: С. Доценко («Динамо»), И. Герег («Карпаты»), В. Сергеев («Днепр»).

Правые центральные защитники: В. Соснихин («Динамо»), Р. Поточняк («Карпаты»), A. Журавлёв («Заря»).

Левые центральные защитники: С. Решко («Динамо»), М. Фоменко («Заря»), Н. Богданов («Днепр»).

Левые защитники: B. Матвиенко («Динамо»), Н. Пинчук («Заря»), А. Рыбак («Карпаты»).

Правые полузащитники: В. Мунтян, В. Веремеев («Динамо»), В. Кузнецов («Заря»).

Центральные полузащитники: В. Трошкин («Динамо»), В. Семёнов («Заря»), А. Гринько («Днепр»).

Левые полузащитники: В. Колотов («Динамо»), А. Коньков («Шахтёр»), A. Куксов («Заря»).

Правые нападающие: Б. Грещак («Карпаты»), А. Пузач («Динамо»), B. Захаров («Шахтёр»).

Центральные нападающие: А. Бышовец («Динамо»), В. Романюк («Днепр»), Р. Шподарунок («Металлист»).

Левые нападающие: В. Хмельницкий («Динамо»), Э. Козинкевич («Шахтёр»), Г. Лихачёв («Карпаты»).

БІЛЬШЕ КОМАНД СИЛЬНИХ І РІЗНИХ!

«Старт» №1 (Киев, январь 1972)

Ще в листопаді були розставлені останні крапки в турнірній таблиці XXXIII чемпіонату країни, але й досі, як кожна велика спортивна подія, він продовжує хвилювати нас. Насамперед тому, що чемпіонат примусив зробити нову переоцінку цінностей. Одні команди явно здали свої позиції, інші, несподівано для багатьох знавців, вийшли на передові рубежі. Мені ж, природно, слід проаналізувати справи колективів нашої республіки.

В цілому для футбольних команд України минулий сезон, безумовно, пройшов успішно. Окремі невдачі деяких клубів не можуть зіпсувати загального враження.

Звичайно, найбільшого добився колектив київського «Динамо» Як відомо, в 1970 році команда переживала серйозну кризу. Не будемо зараз повертатися до минулого й аналізувати причини спаду в грі киян. Тоді знайшлося чимало спеціалістів, які, посилаючись на різні аналогії, вважали, що динамівці столиці України надовго здали свої позиції. Але стався дуже рідкий в нашому футболі випадок. Протягом одного чемпіонату динамівці не тільки повністю відновили свою репутацію, не тільки знов, уже вп’яте, завоювали золоті медалі, але й продемонстрували гру, яка зробила їх лідерами вітчизняного футбола. Можна говорити про те, що завдання киян полегшувалося спадом класу гри інших, традиційно лідируючих клубів, можна сперечатися з приводу рівня майстерності команди зразка 1971 року і тих років, коли вона тричі підряд ставала чемпіоном, можна приймати або відхиляти її тактичні ідеї, але факт залишається фактом: жодна інша команда країни не показала протягом всього сезону такої стабільної і переконливої гри.

Для нас має не менше значення той факт, що новий чемпіон знов, як у свої кращі роки, дав зразок прогресивної гри, знов став «дороговказом» для інших команд.

… Сезон ознаменувався і великим успіхом дніпропетровського «Дніпра». Любителі футбола вже могли прочитати в «Старті» статтю про шлях, який пройшов за три роки колектив дніпропетровців під керівництвом молодого тренера В. Лобановського, тому я не буду повторюватися. Однак знов хочу підкреслити, що ми маємо справу з командою нестандартного почерку, з командою, яка нікого не копіювала і, зробивши ставку на атаку, зуміла в умовах відкритого футбола повністю використати можливості своїх гравців. Сила цього клубу в тому, що всі польові гравці несуть рівне фізичне навантаження і відчувають свою відповідальність за долю кожного матчу. «Дніпро» навчився атакувати великими силами, що свідчить про універсальну підготовку гравців усіх ланок. Неабияке значення має і те, що ігрова та побутова дисципліна дніпропетровців дуже висока. Культура поведінки — це й спортивна культура. Мене радує, що на Україні з’явилася група молодих тренерів, таких, як В. Лобановський, О. Базилевич, здатних серйозно вести справу.

«Дніпро» став переможцем чемпіонату серед команд першої ліги. Приємно, що він не один в лідируючій групі. Загалом добре провів сезон «Чорноморець» — третій призер, велетенський стрибок вгору здійснив запорізький «Металург», серед кращих команд ліги і харківський «Металіст». Нарешті, говорячи про наші здобутки в минулому сезоні, не можна не поставити «п’ятірку» криворізькому «Кривбасу» — новому чемпіонові України і віднині «членові сім’ї» клубів першої ліги.

… Тимчасом, на порозі вже новий сезон. Команди розпочали підготовку до нього і, як завжди, у кожної з них свої плани. Але, як на мене, перед усіма клубами, незалежно від їх місця в лігах, стоїть одне спільне завдання — показати футбол ще вищого рівня. Я не можу сказати, що минулий рік ми маємо право віднести до кращих. Повторюю, крім київського «Динамо», жоден інший клуб не був здатний претендувати на лідерство. Власне кажучи, лише одна команда від початку й до кінця першості претендувала на чемпіонський титул. Для такої країни, як наша, — це мало, дуже мало. Звичайно, можна записати в свій актив те, що нарешті радянська олімпійська команда пробилася у фінал і що перша збірна СРСР успішно пройшла відбірковий турнір чемпіонату Європи. Але і те, й друге — лише повторення того, що було колись. Добитися повного успіху в цих двох дуже складних змаганнях — таке чергове завдання. І нашим клубам також уже час показати щось більше в європейських турнірах, для чого необхідно насамперед підготувати справді висококласних футболістів — у кількості, яка задовольняла б і клуби, й збірну. Отже, нам потрібен футбол вищої якості. Як хочеться вірити, що так воно й буде!

ОЛЕГ ОШЕНКОВ,

заслужений майстер спорту,

начальник відділу футбола Спорткомітету УРСР

Таку «карусель» влаштували біля воріт «Торпедо» (Кутаїсі)

футболісти «Дніпра» (темні футболки). Фото Г. Шевченка.

ИСПОЛНЕНИЕ ЖЕЛАНИЙ

«Спортивные игры» №2 (Москва, февраль 1972)

Одесса. «Черноморец» на центральном стадионе принимает днепропетровский «Днепр». Последний матч сезона. Спор за малые золотые медали ещё не решён. На них претендуют футболисты «Днепра» и московского «Локомотива», пришедшие к последнему туру с одинаковым количеством очков — по 61.

...Уже на четвёртой минуте после розыгрыша углового удара Шалычев «распечатал» ворота моряков. Через несколько минут Шнейдерман удвоил счёт. Атаки «Днепра», словно волна за волной, накатывались и обрушивались на ворота одесситов. На 21-й минуте Лябик забил гол красивым ударом. 3:0! Хозяева поля предприняли отчаянную попытку отыграться, но им удалось сквитать лишь один мяч. Итак, победа. Но днепропетровцы ещё не знали, как столичный «Локомотив» сыграл с «Крыльями Советов». Футболисты «Днепра» устало сидели в креслах... И вот в раздевалку быстро вошёл Валерий Лобановский:

— В Москве «Локомотив» сыграл вничью. Поздравляю всех! Малые золотые — ваши!

Рукопожатия. Объятия. Поздравляли друг друга, но больше всех — тренера. Валерий отвечал на рукопожатия. Тихо говорил: «Спасибо!», а лицо буквально светилось от радости. Таким счастливым я его никогда раньше не видел.

Три года назад Валерий Лобановский расстался с большим футболом. 30-летний мастер спорта, чемпион страны и обладатель Кубка СССР стал старшим тренером «Днепра». Дебют самого молодого из 107 тренеров команд класса «А» был успешным. Но симферопольские события, когда четыре сильнейшие команды вели спор за единственный пропуск в высшую лигу, врезались в память. Специалисты прочили «Днепр» в победители. Выигрыш у «Жальгириса» в первом же матче, казалось бы, подтвердил прогнозы. Но драматические коллизии поединка днепропетровцев со «Спартаком» из Орджоникидзе ещё раз подтвердили поговорку: мяч круглый...

Слишком близка была желанная путёвка в первую лигу, потому серебряные медали, завоеванные футболистами Днепропетровска, остались как бы незамеченными.

— Обидно, — сказал тогда Лобановский. — До цели было рукой подать и вдруг... Теперь надо всё начинать заново. Да, по справедливости, нам ещё рановато в высшую лигу.

В 1970 году «Днепр» ровно провёл весь сезон. Даже лидировал. Цель снова была близка. Снова казалось, что путёвка в высшую лигу уже лежит в кармане. Подвела разность забитых и пропущенных мячей. У «Кайрата» на 9 голов больше.

Два года подряд надежда сменялась разочарованием. В подобной ситуации у футболистов и тренеров нервы могли не выдержать.

— По-моему, мы просто не могли подготовиться к нынешнему сезону хуже, — рассказывал мне после матча с «Черноморцем» комсорг «Днепра» Евгений Торопов. — Работоспособность, полная самоотдача, жажда победы — всё было.

Лобановский сумел привить нам любовь к «умной» игре, а не просто к «работе» на поле. Здесь сказалось, видимо, серьёзное отношение Лобановского к футболу, к команде, к людям. Помню, на весеннем сборе в Сочи мы бегали кросс на время. Лобановский вышел на старт вместе с нами. Естественно, никого не пришлось агитировать пробежать в полную силу...

«Днепр» нынче не случайно называют «командой Лобановского». Три года назад Лобановский, по его собственному признанию, взялся за создание «интересного коллектива, который будет играть в комбинационный футбол, забивать голы и приносить удовольствие зрителям». И похоже, что молодому специалисту удалось достигнуть цели. Команда в нынешнем сезоне покорила сердца своих взыскательных земляков умной, содержательной и результативной игрой. В чём же секрет Лобановского? Я спросил об этом у него самого.

— Секретов нет. Всё как у других команд, как у других тренеров.

Всё как у других. Только тренировки продуманы до мелочей, хорошо организованы, и футболисты добросовестно выполняют любое задание. Год назад у «Днепра» появился свой видеомагнитофон. На разборах футболисты смотрят свои игры как бы со стороны, детально анализируют удачи и промахи.

Каких же игровых принципов придерживается команда? Для любителей выражать тактику в цифровых схемах я бы сформулировал игровой принцип «Днепра» так: «девять — в обороне, восемь в атаке». Но на деле всё выглядит гораздо сложнее. Команда стремится к активной игре по всему полю, к тому, что принято именовать нынче «современным футболом».

Лобановский побывал на чемпионате мира в Мексике. Весной на теоретических занятиях он вместе с игроками детально проштудировал мексиканские баталии. Поспорили. Пришли к общему знаменателю: футбол стал мобильнее, тяготеет к интенсификации, нагрузка в игре распределяется на всех десятерых полевых игроков одинаково.

В 19 играх нынешнего сезона «Днепр» сумел сохранить ворота «сухими». Оборона большими силами приносила свои плоды. И всё же, сам бывший форвард, Лобановский учил своих подопечных искать футбольное счастье в атаке ворот соперников. «Футбольный матч, — любит повторять он, — это ведь спектакль, цель которого — забить гол в чужие ворота, оставив свои «сухими». Не случайно «Днепр» стал рекордсменом первой группы по числу забитых голов — 83 мяча!

Тон в игре задаёт среднее звено — самое многочисленное и мобильное звено команды. У «Днепра» нет штатных бомбардиров. Но зато минимум шесть-семь игроков умеют завершить атаку. Причем пять из этих снайперов — полузащитники. На долю Гринько приходится 12 мячей, Назарова — 11, Шнейдермана и Лябика — по 7, Евсеенко — 6. А «секрет» столь завидной результативности, видимо, в кропотливой тренировочной работе. Ведь в играх «Днепр» часто пользуется, говоря языком шахматистов, «домашними заготовками» — комбинациями и связками, которые часами отрабатываются на тренировках.

Сегодняшний «Днепр» — сочетание молодости и опыта. Костяк команды составляют воспитанники днепропетровского футбола: Анатолий Гринько, Виктор Романюк, Алексей Христян, Василий Лябик, Роман Шнейдерман, Владимир Федоренко, Алексей Семёнов. И всё же здесь нет деления на «своих» и «варягов». И когда 20-летний Сергей Собецкий, уроженец Полтавы, в заключительной части чемпионата стал в ворота вместо травмированного Колтуна, команда чутко отнеслась к дебютанту. Футболисты хвалили Серёжу за каждый удачный приём, старались не замечать промахов. Это помогло молодому вратарю быстро закрепиться в основном составе. Собецкий прочно завоевал авторитет у товарищей, его полюбили болельщики.

Новый взлёт «Днепра», несомненно, объясняется многими причинами. Но в основе успеха всегда есть что-то главное. Вот мнение на этот счёт В. Лобановского:

— Бойцовский характер команды, жажда победы, чувство локтя — вот, пожалуй, основные наши козыри. С полной самоотдачей потрудился весь коллектив. Я имею в виду не только футболистов, но и таких членов команды, как её начальник Анатолий Семёнович Архипов, который вот уже 15 лет отдаёт себя украинскому футболу, тренеры Александр Сигизмундович Петрашевский и Анатолий Алексеевич Белолюбский, администратор Василий Фёдорович Пальчик, доктор Николай Игнатьевич Божко, массажист Вячеслав Алексеевич Чебанов.

Трудно сказать, на какую ступеньку крутой турнирной лестницы удастся подняться «Днепру» в новом сезоне. Впрочем, тренер не собирается ставить перед коллективом каких-то сверхзадач, нацеливать на «место», на «очки».

— Мы хотим хорошо подготовиться к сезону, — сказал Лобановский, — и доставлять своей игрой радость зрителям и себе.

Д. АРКАДЬЕВ.

Одесса-Киев.

С НОВОСЕЛЬЕМ!

Рассказываем о пополнении высшей лиги

«Заря-72» (календарь-справочник, Луганск, 1972)

«ДНЕПР» (Днепропетровск). Нынешнему победителю первенства СССР в первой лиге год назад так не повезло, как только может не повезти хорошей команде, заслужившей лучшей участи. Набрав столько же очков, сколько и «Кайрат», днепропетровцы «не досчитались» нескольких забитых мячей и уступили алмаатинцам путёвку в высшую лигу из-за худшей разности голов.

Но отчаянию «Днепр» предавался недолго. Коллектив, руководимый популярным в прошлом футболистом, а ныне вдумчивым тренером Валерием Лобановским, нашёл в себе мужество пройти очередной турнир ещё более собранно, убедительно доказать своё спортивное превосходство над соперниками. Первое место и малые золотые медали, 27 побед, 9 ничьих и лишь 6 поражений, 83 забитых мяча (почти по 2 за игру!) и только 30 пропущенных, 63 очка из 84 возможных — таков победный итог «Днепра» в первой лиге. Играла команда в истинно современный футбол — на больших скоростях, легко, непринуждённо, азартно, долгое время соперничала в лидерстве с «Локомотивом» и «Черноморцем», а на финишной прямой вместе с москвичами ушла в отрыв и закончила дистанцию, как сказали бы легкоатлеты, «на грудь впереди» железнодорожников.

Кто же отличился из футболистов «Днепра»? Лучшим его вратарем был Л. Колтун, пропустивший, кстати, наименьшее количество мячей в первой лиге, выступавший некогда и на высшем футбольном уровне, голкипер опытный и надёжный.

Правый защитник В. Сергеев страдает некоторым недостатком в технической подготовке, но зато хорошо видит поле, хорошо выбирает позицию. Он вынослив, умеет подключаться в атаки, не забывая вовремя возвращаться в защищаемую зону. Под стать ему по опыту и зрелости — два центральных защитника П. Найда и Н. Богданов, прошедшие неплохую школу в командах мастеров. А вот В. Федоренко — защитник самобытный по своим качествам, надёжно играет и «волнореза», и крайнего, и центрального.

Полузащита — сильнейшая линия в «Днепре». Её возглавляет капитан команды 27-летний А. Гринько — организатор как атакующих, так и оборонительных действий коллектива. Большой объём игровой нагрузки падает на хавбека Р. Шнейдермана, на одного из ведущих игроков полузащиты В. Назарова, выступавшего некогда в ворошиловградской «Заре», на бывших футболистов донецкого «Шахтёра» С. Евсеенко и В. Шалычева, из которых первый отличается мощным ударом, а второй — хорошей техникой.

В нападении интересен В. Лябик, играющий оттянутого назад «полуфорварда», выносливый, обладающий неплохим дриблингом и способный с любой ноги нанести прицельный удар. Бывший киевский динамовец А. Христян существенно усилил результативность «Днепра» благодаря напористому характеру своих действий и чутью голевой ситуации, но лучшим бомбардиром команды был В. Романюк, который прекрасно нацелен на завершающий удар, хотя и уступает многим своим товарищам в выносливости и самоотверженности. «Созвездие» днепропетровских форвардов можно было бы дополнить упоминанием об отличном дриблёре из донецкого «Шахтёра» А. Пилипчуке, но из-за травмы он долго не выступал... Таков в общих чертах основной состав дебютанта высшей лиги — днепропетровского «Днепра».