ЗЛЕТ
Обрії українського футбола
«Молодь України» (Киев, 10.10.1969)
…1969 рік характерний не тільки яскравими перемогами
українського футбола (до них можна додати ще виграш малих золотих
медалей юнаками республіканської спортивної школи-інтернату), — він відкрив нам
ціле сузір’я нових талантів. Передусім, це Валерій Лобановський. Так, так, не
дивуйтеся, йдеться про колишнього гравця київського «Динамо», «Чорноморця»,
«Шахтаря», грою якого ми всі з вами неодноразово захоплювалися. Залишивши
минулого року великий футбол, про що не можна не пошкодувати, колишній віртуоз-форвард виступив цього року у новій для
себе ролі, породивши чимало скептичних посмішок та іронічних зауважень. Та
новий наставник дніпропетровців довів, що Лобановський-тренер не менш талановитий,
ніж Лобановський-гравець. Його команда перемогла приголомшуюче: з 1963 року,
яким започатковані змагання другого ешелону класу «А», ніхто не фінішував з
таким дивовижним відривом од суперників.
Наша газета уже розповідала про цю команду, тому нам
лишається тільки привітати дніпропетровців і побажати їм такого ж тріумфу у
фінальній пульці.
У республіці виросли також чудові воротарі. Ось деякі з них:
Рудаков, Ткаченко, Пільгуй, Чанов, Кириченко.
— Мене, колишнього голкіпера київського «Динамо», — говорить
заслужений майстер спорту А.Л. Ідзковський, — не можуть не радувати такі
успіхи. Це значить, що велика і копітка робота по виявленню і вихованню
воротарських талантів, яку ведуть наші тренери, не пропадає марно, приносить
свої плоди.
Крім названих футболістів, ми цього року могли
познайомитися ще з цілим рядом молодих гравців, яким можна пророкувати добре майбутнє
за умови, коли хлопці так само наполегливо працюватимуть над собою, як і досі.
Киянам уже давно полюбився невтомний і безстрашний Боговик, який зумів з першої
спроби так вписатися в ансамбль чемпіонів, ніби грав у ньому весь час. Дніпропетровці
гідно оцінили гру молодого лівого крайнього Лябика, гра якого нагадує почерк
Хмельницького. Неабиякий диспетчерський талант виявився у львів’янина
Броварського.
П. РИМАРЕНКО.
СТУЧИМСЯ
В ПЕРВЫЙ «А»
«Комсомольское
знамя» (Киев, 12.10.1969)
В
преддверии решающих поединков четырех финалистов второй группы класса «А» за
выход в высшую лигу по просьбе «Комсомольского знамени», мастер спорта СССР В.
Асаев встретился с начальником и старшим тренером «Днепра» мастером спорта СССР
В.В. Лобановским и попросил его ответить на ряд вопросов:
— Прежде всего разрешите поздравить вас и ваш
коллектив с досрочным выполнением задуманных планов.
— Честно говоря,
ни я, ни мой помощник А.С. Архипов на старте сезона не ставили цели — выиграть
первое место в своей подгруппе. Ведь как-никак нам противостояли такие
известные клубы, как «Карпаты», «Судостроитель», киевский СКА, «Металлург»,
«Автомобилист». Уже одно это перечисление убедительно свидетельствует о том,
сколь сильна по составу наша третья подгруппа. И каждая из названных команд,
конечно же, претендовала на звание лучшей. Задача «Днепра» заключалась в том,
чтобы как можно удачнее выступить в этом году.
— Когда команда почувствовала, что может войти
в число лидеров?
— Такое
чувство появилось после выигрыша в гостях у «Металлиста» (он тогда возглавлял
таблицу). Пришла уверенность в победе не только дома, но и на выезде. Именно
она, эта уверенность в своих силах, и предопределила дальнейший успех «Днепра».
— Какой украинский коллектив вы считали и
считаете самым грозным?
— Все до
единого. Ведь проиграли мы в Кадиевке местному «Шахтеру» — команде, которая
сейчас замыкает турнирную таблицу.
— Вы первый год на тренерской работе и уже
добились определенного признания поклонников футбола. Что, на ваш взгляд,
труднее — играть в команде, или быть ее наставником?
— Работа
тренера значительно сложнее. Футболист больше расходует физических сил, но зато
имеет и время для отдыха. Тренеру же приходится тратить очень много нервной
энергии.
— Вы уже подвели итог основного розыгрыша? Как
оценивается вами боеспособность команды перед финальным турниром?
— Ребята,
в основном, чувствуют себя хорошо. Оставшиеся календарные матчи мы намерены
провести в том же ритме, что и предыдущие.
— Имеете ли вы четкое представление о будущих
соперниках по финальной пульке?
— Мы
наблюдали за игрой ленинградского «Динамо», вильнюсского «Жальгириса» и других
команд из Российской Федерации. Они сильны и физически, и технически. В своем
мастерстве, пожалуй, не уступают ни в чем украинским футболистам. Нам предстоит
очень и очень трудное соперничество. Но мы постараемся дать бой за единственную
путевку в высшую лигу.
— Верите ли вы в окончательный успех?
— «Днепр»
не прочь попасть в число 17 избранных. Без веры в победу не стоило бы
затрачивать столько сил, сколько было отдано на предварительном этапе. Однако
не следует забывать, что теми же мечтами, что и мы, живут наши будущие
соперники.
42
ИНТЕРЕСНЫХ ТУРА
К итогам игр в третьей подгруппе
второй группы класса «А»
«Рабочая
газета» (Киев, 22.10.1969)
В этом году чемпионат страны проходит довольно необычно и вполне
естественно, что первый вопрос беседы корреспондента «Рабочей газеты» с главным
тренером Федерации футбола Украины, заслуженным мастером спорта А.Л. Идзковским
звучал так:
— Антон Леонардович, изменения, которые произошли в первой и второй группах
класса «А», видимо, отразились на характере борьбы в футбольном чемпионате?
— Безусловно отразились. Но в первой
группе мы стали свидетелями того, как двухступенчатая система розыгрыша сделала
борьбу команд несколько различной по своему характеру. На первом этапе
коллективам потребовалось максимальное напряжение сил для выхода в семерку. А
сейчас можно наблюдать как некоторые команды из числа финалистов, не
претендующие на призовые места в чемпионате страны, проводят матчи не с полной
отдачей сил. А вот во второй группе и, в частности, в украинской подгруппе
борьба была острой от старта до финиша. Здесь, впервые за всю историю второй
группы класса «А», все украинские команды были собраны вместе. Это придало
остроту и интерес турниру. Ведь снова, как много лет назад, вели спор на высшем
уровне города, имеющие славные футбольные традиции. Мы с большим интересом
наблюдали единоборство футбольных клубов Днепропетровска и Харькова, Львова и
Николаева, Запорожья и Одессы. Анализируя игры нынешнего сезона, можно сказать,
что результаты, которых достигли команды украинской зоны, радуют. Футболисты многих
клубов подарили зрителям интересные, острые, по-спортивному злые поединки.
Напряженность борьбы в третьей подгруппе позволила повысить и мастерство
команд, их тактику и физическую подготовку игроков.
— Довольно большая группа команд этой зоны на старте была равна по силам.
Чем же, на ваш взгляд, можно объяснить столь отличное выступление
днепропетровского «Днепра», который, создав солидный очковый запас прочности,
финишировал в гордом одиночестве?
— Да, «Днепр» в этом году преподнес
сюрприз не только своим многочисленным почитателям, но и соперникам. Думаю, что
от днепропетровских футболистов такого скачка никто из тренеров команд-соперников
не ожидал. В этом заслуга тренеров, которые работали с «Днепром» в прошлые годы
и нового наставника коллектива, известного в прошлом футболиста киевского
«Динамо» Валерия Васильевича Лобановского. Он, пополнив состав несколькими
сильными игроками из команд других областей и, пригласив ряд молодых футболистов
из Днепропетровской области, создал отличную команду. Изменилась и тактика
«Днепра». Она стала неожиданной для соперников и избиралась в зависимости от
характера очередного противника. Днепропетровцы, как говорится, искали свое
счастье в чужих воротах, были нацелены на атаку. Результат не нуждается в особых
комментариях: в 42 матчах забито 73 гола! Но что особенно характерно для
«Днепра» (это, на мой взгляд, было наиболее действенным оружием команды) —
хорошая психологическая настройка игроков на игру, полная отдача каждого игрока
и всей команды в целом для достижения победы.
— В третьей подгруппе играли пять коллективов, выступавших в прошлом сезоне
в классе «Б» — тернопольский «Авангард», черновицкая «Буковина», кадиевский
«Шахтер», черниговская «Десна», хмельницкое «Динамо». Как чувствовали себя
дебютанты второго «А»?
— Из дебютантов лучше всех себя чувствовали футболисты «Буковины». Этот
коллектив, тренируемый известным в прошлом футболистом киевского «Динамо»,
заслуженным мастером спорта Михаилом Михалиной, сумел опередить многих
старожилов второй подгруппы и занять высокое для себя место — девятое.
Лихорадило прошлогоднего чемпиона Украины — команду тернопольского «Авангарда»,
но закрепиться прочно во второй группе авангардовцы все же смогли. А вот динамовцам
Хмельницкого придется распрощаться со вторым «А». Этого можно было ожидать:
команда еще на старте сезона выглядела довольно слабо, почти все звенья ее были
недоукомплектованы подходящими по классу игры футболистами.
— Как говорится, по долгу службы вам приходилось наблюдать за играми команд
украинской подгруппы. Как вы оцениваете уровень их подготовки, есть ли в их
составах футболисты, которые уже сегодня смогли бы пополнить клубы первого эшелона?
— Можно сказать, что в составах клубов первой десятки есть 10-12 игроков,
которые смогли бы вписаться в любой ансамбль команды высшей лиги. Остались
верны своим традициям коллективы киевского СКА, житомирского «Автомобилиста»,
кировоградской «Звезды», харьковского «Металлиста». Они, как и в прошлом
сезоне, заняли ведущие места в подгруппе.
— А есть ли клубы, которые огорчили специалистов футбола?
— Есть. К примеру, винницкий «Локомотив» — старожил второй группы, команда,
которая всегда была ведущей в республике, попала в разряд аутсайдеров и может
потерять право выступать во второй группе класса «А». Судьба винничан, увы,
будет решаться не ими. Все теперь зависит от исхода поединка «Карпаты» —
«Шахтер» (Кадиевка).
— Антон Леонардович, специалисты не любят прогнозов, и все же, что вы
можете сказать о предстоящей финальной пульке?
— О составе финальной пульки мне судить трудно. Я знаю лишь две команды,
которые смогут на равных бороться за титул сильнейшей — днепропетровский
«Днепр» и «Спартак» из Орджоникидзе, который тренирует известный в прошлом
центрфорвард киевского «Динамо» Андрей Зазроев. Обе команды готовы к тому,
чтобы вести спор за единственную путевку в высшую лигу. Думаю, что основная
борьба будет проходить между ними. Мы будем болеть за своих земляков — футболистов
с берегов Днепра.
Д. АРКАДЬЕВ.
ЗА ПУТІВКУ ДО ВИЩОЇ ЛІГИ
«Радянська Україна» (Киев, 24.10.1969)
Учора стало відомо,
що, як і торік, Сочинський центральний стадіон стане ареною поєдинків чотирьох
команд другої групи класу «А» за єдину путівку до вищої ліги. Турнір претендентів
проводиться за круговою системою в одне коло. Матчі відбудуться 30 жовтня, 3 і
6 листопада. Отже, одному з міст — Дніпропетровську чи Вільнюсу, Хабаровську чи
Орджонікідзе — випаде на Жовтневі свята ще один подарунок, подарунок
болільникам шкіряного м’яча.
Український футбол
у сочинському турнірі представлятиме дніпропетровський «Дніпро», який
достроково переміг у третій підгрупі. Останні календарні матчі «Дніпро»
проводив упівсили. Дніпропетровці провели ряд товариських матчів, у тому числі
з такими маститими суперниками, як московське «Динамо» і «Чорноморець». На початку
цього тижня команда зібралася на спеціальний збір і одразу вирушить до Сочі.
Старший тренер
команди майстер спорту В. Лобановський продумав усі деталі підготовки до участі
в турнірі претендентів. Можна його зрозуміти, коли він одмовляється
висловлювати свої прогнози. Адже турнір швидкоплинний, одна помилка гравця чи арбітра
може позначитися на остаточних результатах. І все-таки ми були б дуже раді,
якби «Дніпро» був у Сочі першим. Разом з ним повернулися б до вищої ліги і В.
Лобановський, який дебютував як тренер, і А. Біба, який продовжує виступати на
полі. А імена ці дорогі шанувальникам українського футбола.
Хто ж буде суперником «Дніпра»? Насамперед вільнюський «Жальгіріс». Ця команда один сезон уже проводила в найвищій лізі, але не утрималася в ній. Справа в тому, що багато литовських футболістів роз’їхалося по різних клубах. Але тепер вони знову виступають під прапором своєї команди. Серед них Глодяніс і Зелькявічус, які повернулися додому з донецького «Шахтаря», Житкус, що грав за московський «Спартак», та інші. Далекосхідний футбол представляють футболісти хабаровського СКА. Уперше виборюватимуть путівки до вищої ліги спартаківці Орджонікідзе. Їх тренує колишній центрфорвард і капітан київського «Динамо» заслужений майстер спорту Андрій Зазроєв.
ПРЕТЕНДЕНТІВ ЧЕКАЄ
СІМФЕРОПОЛЬ
«Прапор юності» (25.10.1969)
Вчора Федерація футбола СРСР затвердила строки і місце проведення турніру
претендентів. Дніпропетровський «Дніпро», вільнюський «Жальгіріс»,
орджонікідзевський «Спартак»
і армійці
Хабаровська виборюватимуть путівку до вищої ліги в Сімферополі з 31-го жовтня
по 6-те листопада.
Познайомтесь з календарем ігор.
31-го жовтня зустрічаються: СКА — «Спартак», «Жальгіріс» — «Дніпро»; 3-го листопада: СКА —
«Жальгіріс», «Дніпро» — «Спартак»; 6-го листопада: «Спартак» — «Жальгіріс», «Дніпро» — СКА.
ТУРНИР ЧЕТЫРЕХ,
ОСПАРИВАЮЩИХ ЕДИНСТВЕННУЮ
ПУТЕВКУ В ВЫСШУЮ ЛИГУ, НАЧИНАЕТСЯ 31 ОКТЯБРЯ В СИМФЕРОПОЛЕ
«Советский спорт» (Москва, 26.10.1969)
Итак, все четыре победителя подгрупповых туров второй группы класса «А»
определены: «Спартак» (Орджоникидзе), СКА (Хабаровск), «Днепр» (Днепропетровск)
и «Жальгирис» (Вильнюс). В споре между этими командами и решится судьба
единственной путевки в высшую лигу.
Федерация футбола СССР финальный турнир четырех
проводит на нейтральном поле в Симферополе. Составлен и календарь соревнований:
31 октября: СКА — «Спартак», «Жальгирис» — «Днепр»; 3 ноября:
«Днепр» — «Спартак», СКА — «Жальгирис»; 6 ноября: «Спартак» — «Жальгирис», «Днепр» — СКА.
ПУТЬ
В ВЫСШУЮ ЛИГУ – ЧЕРЕЗ СИМФЕРОПОЛЬ
«Правда
Украины» (Киев, 26.10.1969)
После
долгих поисков мест, где можно
было бы провести финальный турнир команд-победительниц
четырех подгрупп второй группы класса «А», Федерация футбола СССР остановила свой
выбор на Симферополе. Соревнования начнутся 31 октября. В этот день встречаются:
СКА (Хабаровск) – «Спартак» (Орджоникидзе), «Жальгирис» (Вильнюс) – «Днепр»
(Днепропетровск). 3 ноября играют: «Днепр» – «Спартак», СКА — «Жальгирис»; 6
ноября — «Спартак» – «Жальгирис», «Днепр» — СКА.
Представительство
дальневосточных клубов в финальной пульке второго эшелона высшей лиги не
новость. Одной из сильнейших команд второй группы класса «А» давно слывет
вильнюсский «Жальгирис», когда-то уже представлявший Литву на чемпионатах СССР.
О нынешних
спартаковцах Орджоникидзе нам на Украине известно не многое. Но два штриха к
портрету команды вызывают уважение: спартаковцы лишили права бороться за путевку
в первую группу «самих» ленинградских динамовцев, лидировавших под руководством
такого многоопытного наставника, как Вячеслав Дмитриевич Соловьев, в своей
подгруппе на протяжении почти всего сезона; тренирует кавказских футболистов
Андрей Иванович Зазроев, капитан киевского «Динамо» середины 50-х годов, лучший
тогда динамовский форвард и один из самых техничных советских футболистов всех
времен.
Надежда
Украины на симферопольском турнире — днепропетровский «Днепр», удивительная
команда, к смущению многих пророков сумевшая на голову возвыситься над всеми украинскими
командами второй группы. «Днепр» не знал еще такого большого успеха, и с какой
бы осторожностью ни относились сейчас бывалые «футбольные люди» к дару «юного»
тренера команды Валерия Лобановского, этот успех днепропетровского клуба следует
во многом приписать именно ему. Видимо, и впрямь кто мудр, тому не стоит откладывать
проявление мудрости на старость. Лобановский сделал то, чего многие годы не
могут добиться поседевшие на футбольном поприще специалисты, — создал интересный,
весьма боеспособный коллектив и организовал будничную жизнь своих подопечных со
всеми ее радостями и мелочными неурядицами таким образом, что каждый его игрок
каждый день, каждый месяц был достоин победы, пришедшей в конце концов.
«Днепр» —
совершенно оригинальная, никого не копирующая команда. Есть в ней игроки,
прошедшие всем нам импонирующую школу киевского «Динамо» — заслуженный мастер
спорта Биба, защитник Шпаков, полузащитник Назаров, нападающий Гринько... Вместе
со своим тренером, бесспорно, одним из наиболее запомнившихся игроков киевского
«Динамо», они несут на отечественные футбольные поля отборные качества украинского
футбола. Пожелаем же удачи этой команде, преемственность между которой и наиболее
яркими футбольными коллективами республики очевидна.
В. МИРСКИЙ.
ЩАСЛИВОГО ПЛАВАННЯ, «ДНІПРЕ»!
ЧЕРЕЗ ДВА ДЕСЯТИРІЧЧЯ
«Спортивна газета» (Киев, 30.10.1969)
Пам’ятаю, як майже двадцять років тому в Харкові проходив
двобій місцевого «Локомотива» і дніпропетровської «Сталі» за право виступати в
класі «А». Матч тоді склався трагічно для моїх земляків — помилка судді на
лінії призвела до їхньої поразки...
Чи міг тоді хтось передбачити, що знадобиться
двадцять років, аж поки дніпропетровці знову вийдуть на останній рубіж, за яким
вища ліга? По-різному складалася в ці роки доля дніпропетровців у чемпіонатах
країни — були успіхи, траплялись і прикрі зриви.
Але те, що зробив «Дніпро» в нинішньому сезоні,
важко було навіть передбачити. Ще задовго до завершення попереднього етапу
змагань команда фактично забезпечила собі перемогу в підгрупі.
Протягом жовтня з грою чотирьох найсильніших мали
змогу познайомитися керівники Федерації футбола СРСР, України, тренери
провідних команд вищої ліги. Їхня думка становить, безперечно, певний інтерес.
Голова Федерації футбола СРСР В. Гранаткін, старший тренер московського
«Динамо» К. Бєсков, заслужений майстер спорту Л. Яшин погоджуються на думці, що
«Дніпро» — цілком зрілий, технічний колектив, який уміє грати в сучасний
футбол. Уславлений воротар Лев Яшин після матчу «Дніпра» з московським «Динамо»
сказав журналістам:
— Хотілося б, щоб наші наступні зустрічі з
«Дніпром» були вже не товариські, а мали офіційний характер. «Дніпро» —
приємний і цікавий суперник!
За винятком А. Біби, у «Дніпрі» немає яскраво виражених
футбольних індивідуальностей. Тренери спромоглися створити такий ансамбль, де
вміло сполучаються в атаці всі гравці. Вони доповнюють один одного, проводячи в
грі єдину тактичну лінію.
Не секрет, що «Дніпро» майже весь сезон грав з
двома форвардами. Молоді В. Романюк і В. Лябик, перебуваючи на вістрі атак, одержують
увесь час добру підтримку середньої лінії. З 73 м’ячів, забитих командою, 29
припадає на долю хавбеків, з яких десять провів А. Біба. А В. Назаров, який
грав лише з другого кола, забив сім голів. Форвардам дісталося на м’яч більше.
На їхньому рахунку 30 голів, з яких 12 забив В. Лябик і 11 — В. Романюк.
Отже, уявіть собі становище суперників «Дніпра»,
коли вони не знають — кого прикривати й кого тримати... Трапилося ж таке, що
захисники супротивників «Дніпра» п’ять разів, рятуючись у критичному становищі,
посилали м’яч у власні ворота.
За сім років перебування в класі «А» «Дніпро»
провів 272 гри, в яких здобув 116 перемог, забивши у ворота суперників 322 м’ячі.
300-й м’яч провів О. Снітько в матчі з житомирським «Автомобілістом» (на самом деле мяч забил защитник «Автомобилиста» В. Жуков в свои ворота, гол Александра Снитько был 301-м — Р.Л.).
Завтра в Сімферополі стартує фінал чотирьох.
Прихильники «Дніпра» покладають великі сподівання на свою команду. Вони хочуть
вірити, що «Дніпро», як і «Карпати» в змаганнях на Кубок СРСР, гідно захищатиме
честь українського футбола. Від імені всіх любителів футбола нашої республіки
бажаємо дніпропетровським спортсменам піднятися на останню вершину!
Я. НОВАК.
СИМФЕРОПОЛЬСКИЕ НАДЕЖДЫ
«Комсомольское
знамя» (Киев, 30.10.1969)
Украинские
команды второго эшелона, неразумно сведенные в одну подгруппу, досрочно вручив
«верительные грамоты» «Днепру» на участие в финальном турнире, наконец-то
выяснили свои взаимоотношения. После матча в Харькове между «Металлистом» и
львовскими «Карпатами», выигранного хозяевами ‒ 2:1,
турнирная таблица приобрела необходимый ей окончательный вид.
Что ж,
придется трем неудачникам «переселяться» в класс «Б». На эти «вакантные места»
нацелились шестеро участников финальной пульки, проходящей в Ивано-Франковске.
Исход протекающих там баталий небезынтересен, тем не менее взоры многих
приковывает сейчас к себе Симферополь, куда отправился добывать единственную
путевку в высшую лигу квартет сильнейших коллективов второй группы «А». Завтра
они «затевают» спор между собой.
Южный
город встретил их неласковой погодой. Но разве они не испытали на себе «бури» и
«штормы» в ходе изнурительного марафона, прежде чем заказывать билеты в столицу
Крыма? Конечно, «Днепр» во главе со своим молодым тренером В.В. Лобановским,
столь удививший всех сначала в розыгрыше «Подснежника», а затем и в первенстве,
пробился на «рейд» с опережением времени и почувствовал спокойствие раньше, чем
его конкуренты. Те, наоборот, до последнего тура гнались за «жар-птицей».
«Днепр»
даже позволил себе «вольность» — проиграл последние матчи в собственных
стенах, подчинив внутреннюю работу подготовке к финальным поединкам, которые
могли бы достойно венчать все его нынешние усилия. Кое у кого такая
расслабленность днепропетровцев вызвала опасение и тревогу. Их непосредственно
выразил в своем письме, присланном в редакцию, читатель нашей газеты И. Герасимов
из г. Кировска Донецкой области. «Как обстоят дела в «Днепре» в настоящее
время?» — спрашивает он.
Наставник
днепропетровцев В.В. Лобановский в интервью нашему корреспонденту
недвусмысленно заявил о том, что, справившись с программой-минимум, они намерены
приберечь, сэкономить силы для финального турнира. (Незадолго до отъезда
«Днепр», кстати, провел контрольную встречу с московским «Динамо» и уступил
победу именитым соперникам с перевесом в один мяч — 1:2).
Насколько
разумным было это стремление, станет ясно в Симферополе, где противоборствовать
украинским футболистам будут весьма почтенные соперники. Достаточно сказать,
что «Жальгирис» уже не раз представлял Литву в высшей лиге, пробовал проникнуть
туда и хабаровский СКА, да и «Спартак» из Орджоникидзе, «перебежавший» дорогу
ленинградскому «Динамо», тоже, как принято говорить среди футболистов, не
подарок. Интересно, что в составе «Жальгириса» выступают одноклубники В. В.
Лобановского по донецкому «Шахтеру» — П. Глодянис и Б. Зелькявичус. Орджоникидзевская
команда примечательна прежде всего своим руководителем — известным в прошлом
игроком и капитаном киевского «Динамо», заслуженным мастером спорта А.И.
Зазроевым.
Так что в
данном случае правильнее, возможно, говорить о возвращении в высшую лигу.
Только кого: действующих на поле футболистов или тех, кто избрал для себя
нелегкую тренерскую стезю?
ПРЕТЕНДЕНТІВ ЧОТИРИ
— ПУТІВКА ОДНА
СЬОГОДНІ ПОЧИНАЄТЬСЯ ФІНАЛ НАЙСИЛЬНІШИХ КОМАНД ДРУГОЇ
ГРУПИ КЛАСУ «А»
«Зоря» (31.10.1969)
Навесні 1967 року в
Сімферополі став до ладу чудовий стадіон «Локомотив» Придніпровської залізниці.
Першими гостями нової спортивної споруди стали тоді футболісти
дніпропетровського «Дніпра». Вони ж і оновили тут футбольні ворота, забивши
перший м’яч. Зробив це півзахисник «Дніпра» Р. Шнейдерман. А згодом другий м’яч у ворота «Таврії» провів М.
Пінчук, принісши перемогу своїй команді (на самом деле первый гол забил Николай Пинчук, второй — Георгий Кржечевский — Р.Л.).
Відтоді дніпропетровці ще двічі в офіційних
зустрічах виступали на стадіоні «Локомотив» і жодного разу не програвали: торік
була нічия, а в нинішньому сезоні — перемога. Як бачимо, поки що «Дніпру»
щастило у Сімферополі. Та хтозна як складеться нині доля наших земляків, коли в
столиці Криму, на тому ж стадіоні «Локомотив», проходитиме фінал чотирьох
найсильніших.
Сьогодні відбудуться перші матчі. Вдень зустрінуться
армійці Хабаровська і спартаківці Орджонікідзе. А ввечері «Дніпро» гратиме з
вільнюським «Жальгірісом».
Інтерес до фіналу дуже великий. У Сімферополь з’їхалося
багато фахівців футбола, прибули висококваліфіковані арбітри. Ніхто з них не
береться заздалегідь передбачити результати фіналу. Шанси суперників
розцінюються приблизно як рівні. Дехто виділяє «Жальгіріс» і «Дніпро».
Литовські футболісти вже мають досвід виступів у вищій лізі. До того ж,
тренерам команди вдалося знову зібрати в одному колективі кращих представників
литовської футбольної школи.
Щотижневик «Футбол» в останньому своєму номері дав
високу оцінку «Дніпру», який в боротьбі з сильними і досвідченими суперниками
зумів за чотири тури до фіналу забезпечити собі перше місце, відірвавшись уже
тоді від своїх найближчих сусідів на 11 очок.
Характерно, що турнірна доля звела у Сімферополі
двох колишніх капітанів київського «Динамо». Один з них, Валерій Лобановський,
привіз до Криму команду «Дніпро». Другий, Андрій Зазроєв — спартаківців
Орджонікідзе. Отже, є підстави сподіватись, що представники київської
футбольної школи продемонструють на фіналі красиву і змістовну гру.
Дніпропетровці від усього серця бажають своїм
землякам щасливого старту у фіналі і сподіваються на їх успіх. Можливо, те чого
не вдалося зробити представникам старшого футбольного покоління
Дніпропетровська двадцять років тому, зроблять нині їх молоді спадкоємці.
Любителі футбола з
нетерпінням чекатимуть повідомлень з Сімферополя. І хочеться вірити, що вони
будуть радісними: футболісти «Дніпра», які успішно пройшли тривалий турнір,
зуміють зробити і другий, останній крок на шляху до вищої ліги.
АНДРІЙ БІБА ТА ЙОГО
ТОВАРИШІ
«Молодь України» (Киев, 31.10.1969)
У другому ешелоні радянського футбола починаються
вирішальні поєдинки. Переможці чотирьох підгруп вступають у боротьбу за єдину
путівку до найвищої ліги. Хто ж її здобуде: вільнюський «Жальгіріс», що вже не
раз пробував сили в турнірі найсильніших, мало кому ще відомі спартаківці
столиці Північної Осетії з міста Орджонікідзе, армійці з далекосхідного
Хабаровська чи наші земляки — футболісти дніпропетровського «Дніпра»?
Українські команди другого ешелону мають дуже високу
репутацію — варто згадати бодай про блискучий кубковий тріумф львівських
«Карпат», але протягом останніх двох сезонів їм чомусь фатально не таланить
саме на заключному етапі боротьби. Згадаймо про прикрі фінішні зриви армійців
Києва, тих же львівських «Карпат», миколаївського «Суднобудівника»... Цю смугу
невдач цього року прагне подолати «Дніпро».
Розповідаємо українським любителям спорту про команду,
яка представлятиме в Сімферополі на фінальному турнірі другої групи український
футбол.
Ще не було завершено змагання в українській підгрупі
другого ешелону, а дніпропетровців уже поздоровляли з нечуваним успіхом. Справді
блискучу перемогу здобув «Дніпро», забезпечивши собі перше місце в турнірі за
чотири тури до фінішу.
Республіканська преса до початку сезону, та й по ходу
ігор першого кола, не виділяла дніпропетровців як фаворитів. Одна з причин —
прихід до команди нового тренера. Ім’я Валерія Лобановського добре відоме прихильникам
футбола. Своєю майстерністю він кілька років викликав оплески болільників. Та
чи в змозі колишній форвард так само ефективно проявити себе на важкій тренерській
ниві? Відомо чимало випадків, коли славетні футболіст, перейшовши на це амплуа,
виявлялися відверто слабкими наставниками довірених їм колективів.
З приходом Лобановського до «Дніпра» всі чекали на різку
зміну командного складу гравців. Та цього не сталося. Молодий тренер вважав, що
основним критерієм мобільності команди є не наявність чималенької кількості
«зірок», запрошених з усіх усюд, а перевірений випробуваннями дружний колектив.
Тим-то він відмовився од реорганізації. До команди було запрошено лише кількох
давніх колег Лобановського по київському «Динамо» — Олександра Шпакова, Віктора
Мірошина та Віктора Назарова, що грали в дублі чемпіонів, а відтак невеликий
час і в інших командах майстрів.
Контрольні ігри перед початком сезону в турнірі на приз
«Пролісок» показали, що «Дніпро» здатний на рівних грати з командами найвищої ліги.
Спостерігаючи тренування «Дніпра», можна було дійти
висновку, ніби Лобановський сам візьме участь в іграх сезону. Він годинами розучував
прийоми володіння м’ячем, награвав з хлопцями різноманітні комбінації. І
журналісти нерідко запитували: а чи не гадає він продовжити кар’єру гравця?
— Всьому є межа, — відповідав Лобановський. — Краще я
буду для своїх хлопців спаринг-партнером на тренуваннях.
Нелегко було йому та другому тренерові майстру спорту А.
С. Архипову готувати до поєдинків команду.
Справа в тім, що «Дніпро» традиційно дотримувався
захисної тактики, а Лобановський — прихильник атакуючого стилю. Він мріє
втілити в життя малюнок гри київського «Динамо», але для вдалого дублювання потрібен
мобільний склад команди, усі ланки якої трудилися б на полі злагоджено, на
високій швидкості.
Скажемо прямо, що взятий командою старт розчарував
болільників. Дві кубкові зустрічі, проведені на своєму стадіоні, показали, що «Дніпро»
перебуває лише на шляху пошуку якоїсь нової, незрозумілої системи. Любителів футбола
особливо стурбували невпевнені дії захисників, які частенько потрапляли в пастки
нападаючих суперників. Було ясно, що тренер вирішив підключати до атак
Володимира Сергєєва і Бориса Дановського, і вони справді не раз загрожували
воротам суперників своїми рейдами. Та варто було атаці «Дніпра» захлинутись, як
одразу ж створювалися гострі ситуації біля воріт Володимира Пільгуя. Захоплені
наступом захисники не встигали повернутися до своїх місць, і молодий воротар
змушений був самотньо протидіяти двом-трьом форвардам.
Особливо вдало скористалися з помилок дніпропетровців
львівські «Карпати». Після програшу з рахунком 1:6 здавалося, що Лобановський
зазнав повного фіаско на тренерській ниві. За сім років участі в першості СРСР по
класу «А» ніколи «Дніпро» не опинявся на... шістнадцятому місці. Можна уявити собі,
скільки докорів та «ділових пропозицій» довелося на той час вислухати тренеру.
Ніхто не передбачав тоді, що мине десять турів, і
«Дніпро» стане грозою в підгрупі, демонструватиме красивий, винахідливий і
рідкісний за коректністю футбол, а головне — захопить лідерство.
Як це не парадоксально, але саме розгромна поразка од
«Карпат» стала одним з каменів у фундаменті наступних успіхів дніпропетровців. Лобановський
з гідною подиву впертістю продовжував привчати футболістів до незвичного для
них атакуючого стилю гри. Особливу увагу він приділив середній лінії, де
головною фігурою був Андрій Біба. У перших матчах тренери команд-суперниць відряджали
для опіки цього видатного майстра двох, а то й трьох гравців.
І от Лобановський вирішив «розкріпачити» капітана
команди, розширивши поле діяльності нападаючим Василю Лябику, Віктору Романюку
та Миколі Пінчуку. Якщо на старті вони виступали в ролі «чистих» форвардів,
рідко вели боротьбу в центрі поля, то на кінець першого кола вже заграли
універсально, широко, не стидаючись навіть виступати в ролі захисників.
Смак до універсалізму збільшувався й у півзахисників
Віктора Назарова, Віктора Мирошина, Анатолія Гринька і Романа Шнейдермана. Забігаючи
наперед, скажемо, то в їхньому активі — 29 забитих м’ячів. Та це не означає, що
«почет» Біби спеціалізувався лише на голах. Середня лінія дніпропетровців стала
й надійним помічником оборони, гра якої досі ще лишає бажати кращого. Саме на
совісті захисників 39 пропущених м’ячі. Провина 21-річного голкіпера Володимира
Пільгуя значно менша. Правда, в перших іграх він допускав помилки, але зараз
його зросла воротарська майстерність імпонує багатьом фахівцям.
Той, хто спостерігав за іграми «Дніпра» цього сезону, має
визнати за одного з головних фундаторів успіху заслуженого майстра спорту
Андрія Бібу. Він нині грає особливо працелюбно, творчо, не по роках завзято.
Таким його бачили на полі лише за кращих часів розквіту, коли Біба очолював
динамівців Києва.
Як і тоді, його амплуа важко точно визначити. Біба
всюдисущий: важкої хвилини перебуває біля власних воріт, зручної миті з глибини
поля починає розвивати атаку, підключаючи до неї форвардів. Постійно маневруючи,
він пропонує суперникам стільки загадок, що ті просто не встигають знайти
відповідь. А про силу ударів капітана говорити не доводиться: десять голів забив
цей нев’янучий футболіст, і всі вони — рідкісні за красою, здебільшого з далекої
дистанції.
Комбінації, розпочаті Бібою, вдало розвивають його
партнери. Не часто трапляється, що задум капітана не знаходить логічного
завершення. Разом за 42 зустрічі турніру в підгрупі дніпропетровці забили 73
голи, і безпосереднім соавтором більшості з них був Біба.
Найрезультативніший форвард у команді зараз Василь Лябик.
Він лише рік грає в основному складі, але вже встигнув заявити про себе. За
манерою гри нагадує Віталія Хмельницького — такий же стрімкий, працелюбний і завжди
націлений на ворота суперника. Захисники частенько застосовують проти нього недозволені
прийоми, аби хоч цим зупинити форварда, а Лябик, як і Хмельницький, ніколи не
відповість різкістю. Він провів найбільше в команді календарних ігор з початку
сезону (ошибка. Наибольшее количество
игр в чемпионате – все 42 – провел Владимир Сергеев – Р.Л.).
Команда Лобановського стала переможницею підгрупи,
здобувши 24 перемоги і на цілих п’ять очок випередивши найближчих переслідувачів.
«Дніпро» називають командою другого тайму. Основні дії на
полі справді нерідко виникають у неї після перерви. Спочатку дніпропетровці
поводяться трохи стримано, не розкривають підготовлених секретів, рідко
атакують і подовгу розігрують багатоходові комбінації. Суперники тоді
відчувають себе вільніше. Але лише до перерви. Відтак «Дніпро» починає
здійснювати свої тактичні задуми. Штурм ведеться широким фронтом, мало не всією
командою, наперед рвуться навіть захисники. Найменша помилка суперника тоді
дістає кару у вигляді пропущеного гола.
Ще одна деталь. У грі дніпропетровців на фініші не
відчувалося, що вони стомлені тривалим і виснажливим «марафоном». Фізична
підготовка команди виявилася теж досить високою, і це дозволяє сподіватися на її
успішний виступ і в фінальному «турнірі чотирьох».
В. АСАЄВ,
майстер спорту.
майстер спорту.
м. Дніпропетровськ.
Фото Ю.
Серадського.
ГОТОВНОСТЬ № 1
«Советский спорт» (Москва, 31.10.1969)
Ненастьем встретил Симферополь
участников финального турнира сильнейших команд второй лиги. Сильный ветер,
пронизывающий холод, дождь. Но поле — в отличном состоянии. Это подтвердили и
тренеры команд, которым завтра предстоит открыть турнир.
В один голос они заявили,
что лучшего места, чем симферопольский стадион «Локомотив» для игры, пожалуй,
не найдешь.
Андрей
ЗАЗРОЕВ, заслуженный мастер спорта, старший тренер команды «Спартак»
(Орджоникидзе):
— Наш спор с ленинградским «Динамо» в групповом турнире решился лишь в последнем
матче. Поэтому познакомиться с будущими противниками у нас просто не было
времени. Может быть, это и к лучшему. Будем выходить на поле на равных правах
со всеми. Опыт подсказывает мне, что сам факт встречи с незнакомцами — хороший
раздражитель, и настраивать команду на трудные поединки не надо. Как готовились
к турниру? По старому, испытанному методу. После заключительного матча в своем
турнире мы дали ребятам три дня отдыха. Затем провели несколько тренировок, в
которых преследовали лишь одну цель: восстановить, как говорится, душевное
равновесие. Предполагали сыграть контрольный матч, к сожалению, он не состоялся.
Владимир
БЕЗРУКОВ, начальник команды СКА (Хабаровск):
— И нам не удалось провести спарринг с
сильным соперником, хотя он был просто необходим. Так как путевкой в финал мы
обзавелись заблаговременно, то занялись разведкой. В первую очередь решили
просмотреть игры «Днепра», о силе которого наслышались достаточно. Однако днепропетровцы
в последних матчах играли явно не в полную силу. Они понимали, что за ними
следят и потому, как мне кажется, экономили силы. О своей команде могу сказать
одно: ребята у нас молодые, азартные, авторитетами их не напугаешь. Они отлично
знают, что после столь трудного сезона в Симферополе большую роль будет играть
физическая подготовка. У нас она — номер один...
Итак, завтра на симферопольском стадионе «Локомотив»
начнется спор
за путевку в высшую лигу.
А.
ЛЕОНТЬЕВ, мастер спорта.
(Наш
спец. корр.).
Симферополь,
30 октября.
ВДАЛИЙ ДЕБЮТ
Бесіда з начальником і старшим тренером футбольної команди «Дніпро» Валерієм Лобановським
«Старт» № 12 (Киев,
12.1969)
Після сорокового
календарного дня у третій підгрупі другого ешелону класу «А» офіціально
визначився переможець. «Дніпро» став недосяжним для головних конкурентів. Але
якщо для двадцяти однієї української команди другої ліги після цього настав
фініш сезону, то перед «Дніпром» постало друге нелегке завдання. Команда центру
металургійного Придніпров’я підпливла до причалу «вищого футбольного світу». В
турнірі претендентів вона виборювала путівку до першої групи.
Ця бесіда відбулася
перед вирішальним змаганням «великої четвірки».
Мого співрозмовника
немає потреби представляти читачам «Старту», — особливо, шанувальникам
шкіряного м’яча. Валерія Лобановського не один десяток разів доводилось
згадувати в звітах про виступи київського «Динамо», «Чорноморця», «Шахтаря»,
олімпійської і національної збірних СРСР.
Погано, що він дещо
передчасно залишив поле, добре, що на цьому не розпрощався з великим футболом. Його
вважали самовпевненим, але це була певного мірою вразливість і головне —
принциповість. У поєднанні з жорсткуватим характером і нестандартними поглядами
на футбол це завдало йому свого часу чимало неприємностей, зокрема стало шлагбаумом
на шляху до збірної. Мільйонам болільників імпонувала його манера гри. Він
очолив колектив майстрів класу «А» другої групи, який представляє велике
індустріальне і спортивне місто. За сезон під його проводом команда здобула
дуже багато. Про що ж пішла в нас мова?
— Валерію Васильовичу, закінчивши виступ на
зеленому полі, спортсмен починає нове життя. Цікаво, як сталось, що ви, будучи
інженером, опинились біля керма футбольної команди?
— Правду кажучи, я ще твердо не вирішив, ким буду.
Хліб тренера нелегкий. Та, мабуть, ще по інерції взяло гору (нехай мені
пробачать дружина й донька) перше юнацьке кохання — футбол. Я б ніколи не міняв
форми того клубу, який дав мені путівку у великий спорт, та інколи шляхи
футболіста і його команди розходяться. Порадили... підказали раз... потім вдруге.
Обмундировуватися заново, вчетверте не захотів, не міг. Але з футболом розпрощатися
не так легко.
— З яким багажем ви наважились почати тренерську
діяльність? Які вам ставили умови?
— Ніяких гарантій щодо турнірного успіху я не давав:
це була єдина і перша моя умова. На щастя, в Дніпропетровську зустрівся з
керівниками, які розуміли положення початкуючого тренера. Доля не раз зводила
мене з багатьма визначними спеціалістами, і хоча з ними у мене виникали творчі
конфлікти, я з повагою згадую їх і у кожного беру на озброєння щось корисне.
Все це я прагну акумулювати, адже, як ви знаєте, в мене немає спеціальної
спортивної освіти.
— Важко було починати?
— Так. У тренера команди майстрів широке коло обов’язків,
про які раніше я не мав ніякого уявлення. Самопочуття гравців, побутові умови
їх сімей, проблема рентабельності команди, форма, стосунки з представниками
преси, спортивними працівниками, заводським комітетом профспілки, арбітрами
тощо... Голова йде обертом.
— Що ви найбільше цінуєте в своїх підопічних?
— Насамперед,
професійне ставлення до справи, відданість колективу, товаришам; вміння
тренуватись до сьомого поту; вміння мобілізувати себе на зеленому килимі в критичний
момент.
— Чим же все-таки зумовлений успіх «Дніпра» в
сезоні, який минає?
— Це цілий комплекс
факторів. Я вважаю, що успіх був забезпечений вдалою передсезонною підготовкою.
Технічна і тактична озброєність команд другої групи — приблизно на однаковому
рівні. Все залежить від того фундаменту, на якому грунтуються ці два футбольних
кити — фізичному гарті, помноженому на психологічні ресурси колективу.
Поки що різниця між
класом футбольних команд першої і другої груп «А» ще значна. Вона більша ніж
різниця між окремими футболістами. Щоправда, гравцям другого ешелону вже знайомі
всі сучасні прийоми, та вони не виконують їх на тій швидкості, на якій діють представники
вищої ліги. Представники другого ешелону поступаються і в швидкості тактичного
мислення. Потрібен досвід. Все це мені одразу впало в очі і внесло певні
поправки в первинні плани.
Десятого січня,
закінчивши підготовку в закритому залі, ми вийшли на поле сочинського стадіону,
а вже 17-го провели перший товариський матч з «Зенітом». Потім зіграли з
столичним «Локомотивом». 80 процентів часу віддавали роботі з м’ячем і 20
процентів — фізпідготовці. Та в «Проліску» нам випало грати з середніми за
кваліфікацією командами другої ліги. І за цей період ми нічим не збагатились.
Тільки півфінальна і фінальна ігри у весняному турнірі з московським
«Локомотивом» і тбіліським «Динамо» перевірили нашу готовність.
І, незважаючи на
успіх у «Проліску», я шкодував, що ми не мали жодної зустрічі з командами України,
яких вирізняють особливий смак до боротьби, вміння в жорстких умовах правильно
розпоряджатися м’ячем. Кістяк бойового складу команди зберігся, незначні
поправки були внесені у півзахисну лінію, де партнером Андрія Біби (якого немає
потреби представляти) мав бути Віктор Назаров. Та сталось це тільки через
півроку, і зв’язки, що встановилися на зборі, майже зникли. В лінії атаки
відбулись докорінні зміни, її лідером став талановитий юнак з Дніпродзержинська
Василь Лябик. Його діапазон дії — від штрафної до штрафної. Найчастіше поруч з
ним виступали Віктор Романюк, Микола Пінчук. Невдалим був минулий сезон для
здібного Олександра Снітька: він довгий час нездужав.
— Ви випередили найближчого конкурента на п’ять
очок, причому різниця між вами і київським СКА могла бути ще більшою. Чи
справді ви настільки сильніші за конкурентів?
— Ні. У нашій підгрупі шість-сім команд грають на
однаковому рівні: і київський СКА, і харківський «Металіст», і кіровоградська
«Зірка», і житомирський «Автомобіліст», і ще ряд інших клубів. Але, мабуть, ще
кращий футбол демонструють львівські «Карпати». Збіг певних турнірних обставин
(найближчі конкуренти «поскубли» один одного), вдала гра «Дніпра» на чужих
полях дали нам змогу так далеко відірватись. Повинен засвідчити, що
дніпропетровці продемонстрували виняткову дисциплінованість як у побуті, так і
на полі. За весь сезон жодного гравця не усунуто, ніхто з основного складу не
дістав попередження.
А взагалі, третя
підгрупа, в якій об’єднані всі українські команди, була сильніша за інші. Це не
слова. Згадайте кубковий розиграш: перемогу «Суднобудівника» над московським
«Торпедо», двосерійне побачення «Автомобіліста» з ЦСКА і, нарешті, успіх
«Карпат» у фіналі.
— Чи означає це, що переможець української підгрупи
міг обминути підводні рифи турніру претендентів?
— Анітрохи. То був зовсім турнір, дуже складний і
швидкоплинний. Зрозумійте: одна помилка гравця чи арбітра могла визначити результати
всього змагання. А від помилок ніхто не застрахований.
— Які ваші погляди на майбутнє футбола?
— Як тренер, я ще
мало можу про це говорити. Як гравець, я завжди любив естетичний футбол, любив
динаміку і вважаю, що її можливості невичерпні. Вважаю безглуздим копіювати
футбольних лідерів. Адже те, що личить їм, може бути зовсім не до лиця іншим.
Парижанка каже: «Мені личить те, що підходить, а не те, що в моді». Вона має
рацію. Тим-то нічого не виходить у тих команд, які вдаються до сліпого й бездумного
копіювання київського «Динамо». Треба зрозуміти те, що особливості футбольної
гри дають змогу кожному колективу різних класів мати своє обличчя. Таке моє
переконання...
P.S. В листопаді стали відомі результати пульки чотирьох.
На цей раз спортивна фортуна посміхнулася орджонікідзевському «Спартаку», якого
тренує колишній київський динамовець Андрій Зазроєв. «Дніпро» залишився на
другому місці і поки що у «вищий футбольний світ» не потрапив. Але перспективи команди і на майбутнє залишаються
хорошими. Вона молода, вона сповнена бажання добитися більшого і рівень її
майстерності свідчить про те, що «Дніпро» може сміливо дивитися вперед.
ОЛ. ЧЕРКАСЬКИЙ.
Дніпропетровськ.
Комментариев нет:
Отправить комментарий