«ДНІПРО» – НАДІЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

 

 «ДНІПРО» – НАДІЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Футбол на нашій Україні

«Україна» № 6 (Київ, 02.1970)

Футболісти дніпропетровського «Дніпра» (зліва направо):

сидять — О. Семенов, В. Сергєєв, О. Шпаков, Р. Шнейдерман, В. Лябик,

Г. Саричев, В. Литовченко, М. Пінчук;  стоять — Є. Кондратенко, 

А. Грибенник, Б. Дановський, A. Гринько, старший тренер В. Лобановський, B. Назаров, В. Пільгуй, В. Мірошин, М. Гриневич, А. Біба, 

тренер А. Архипов.  Фото М. Дмитрієва.

Розповідає старший тренер команди майстер спорту

Валерій Васильович Лобановський

 

...«Динамо», «Сталь», «Металург», «Дніпро» — десятки років найкращий футбольний колектив металургійного Придніпров’я, змінюючи свої назви, представляв спортивний Дніпропетровськ у другому ешелоні майстрів шкіряного м’яча. Тут виросла ціла плеяда талановитих гравців, звідси ще в довоєнні роки черпав надійні кадри флагман українського футбола — київське «Динамо». Самі тільки імена засвідчують високу кваліфікацію цього поповнення: Іван Кузьменко, Петро Лайко, Володимир Гребер, Віктор Шиловський, Павло Корнілов. А з трьох братів Кривошеєвих ще й досі має пряме відношення до улюбленої гри колишній центрфорвард Леонід Кривошеєв. Нині Леонід Михайлович — один з провідних спеціалістів республіки по впорядкуванню зелених килимів стадіонів.

Дніпропетровці — старожили другої групи класу «А». Одному із захисників торішнього складу «Дніпра», Борису Дановському, належить своєрідний рекорд у вітчизняному футболі: він виступав підряд у 212 матчах.

Майже двадцять років тому в Харкові місцевий «Локомотив» (попередник теперішнього «Металіста») опустив семафор перед «Сталлю» на порозі вищої футбольної ліги. І от у нещодавньому сімферопольському «турнірі претендентів» уже «Дніпро» не спромігся обминути підводні рифи швидкоплинної пульки, яка видала путівку до «вищого світу» гравцям «Спартака» з міста Орджонікідзе. Не пощастило дніпропетровським уболівальникам. І все-таки сезон 1969 року був для «Дніпра» сезоном великого турнірного успіху.

Начальника і старшого тренера команди Валерія Васильовича Лобановського нема потреби представляти читачам «України». На сторінках журналу цьому яскравому вихованцеві київської футбольної школи 60-х років було приділено чимало уваги. Шкода, що він завчасно пішов з поля. Втішно, що взявся спробувати свої сили на тренерській ниві.

Десятирічний досвід виступів спочатку в київському «Динамо», потім у «Чорноморці» і нарешті — в «Шахтарі», вміння підкорятися загальним інтересам не позбавили Валерія Лобановського особистих поглядів на футбол взагалі і на ті аспекти, які формують характер, обличчя кожної команди зокрема. Очоливши колектив майстрів, він проте зовсім не збирається ставити все з ніг на голову чи навпаки.

Валерій Васильович не вельми охочий до розмов з журналістами. Це не поза. Це — позиція. «Я ще дуже мало знаю і ще менше зробив як тренер», — пояснює Лобановський. І тільки після наших наполягань погоджується все-таки дещо розповісти читачам «України» про команду, яку тепер очолює.

— Інтерв’ю, — зауважує він, — беруть, як правило, у чемпіонів. Ми ж були першими лише на проміжному фініші, а на головному нас випередив Андрій Іванович Зазроєв — у минулому центр нападу київського «Динамо», нині старший тренер дебютантів вищої групи класу «А». П’ятнадцять років наполегливої праці витратив мій досвідченіший колега, щоб знову, вже з вихованцями, повернутися до першого ешелону.

У нашій «осічці» в Сімферополі була певна закономірність. Річ у тому, що «Дніпро» не мав міцного тилу, і термінова реконструкція оборонних рубежів не могла тут зарадити. Серед команд другого ешелону ми вирізняємося, здається мені, на краще двома лініями атаки: з 73 забитих у зональному турнірі голів 29 припало хавбекам, форварди провели на один більше. Моторність цих ланок примушувала захисників суперників так часто помилятися, що вони чотири рази посилали м’ячі у власні ворота. Але водночас у 42-х матчах ми пропустили 39 м’ячів. У дев’яти українських команд, об’єднаних у третій підгрупі, цей показник був куди кращий. Мабуть, така статистика наочно показує, в чому наша сила і в чому слабкість.

— У досить представницькій зоні, де зібралися українські колективи, «Дніпро» набагато випередив найближчих конкурентів. Чим це пояснити?

— Тільки тим, що ми краще за інших виступили на чужих полях. Я вважаю, що сім-вісім українських команд, у тому числі харківський «Металіст», київський СКА, житомирський «Автомобіліст», запорізький «Металург», кіровоградська «Зірка», сімферопольська «Таврія», грають не гірше від дніпропетровців. Кожен з цих клубів так само міг стати переможцем. Футбол вищих кондицій, кращого зразка демонструють львівські «Карпати»: там окремі ланки не поступаються класом середнім старожилам вищої ліги.

Фундамент успіху «Дніпра» було закладено кілька років тому завдяки турботі місцевих організацій. Просто мені вдалося краще за попередників скористатися з тих умов, які створено на Дніпропетровщині для розвитку футбола. Адже, правду кажучи, я ще твердо не вирішив, ким сам буду. Освіта в мене інженерна, а хліб тренера – дуже гіркий. Мені поталанило на розумних та інтелігентних керівників. А відсутність тренерського досвіду певною мірою компенсувало знайомство з методикою відомих спеціалістів. Дотримуючись свого розуміння гри, я з повагою брав на озброєння те в них, що вважаю за корисне.

— Що, на вашу думку, легше: бути гравцем чи тренером?

— Коли тобі двадцять, гравцем. Коли тридцять, грати важче, але й тренувати не легше. Якби ж то можна було обмежитися роботою з м’ячем! Однак до цього треба додати ще чимало: і самопочуття майже тридцяти моїх підопічних, і настрій їхніх дружин, і здоров’я дітей, наміри наречених, побутові умови, і форма, якість поля, стосунки з представниками преси і так далі і таке інше.

- Чи велика різниця у класі між командами першої та другої груп?

- Набагато більша, ніж здається учасникам футбольних дискусій, які вимагають форсувати «фільтрацію» між двома групами. Однакові в принципі технічні прийоми виконуються на різних швидкостях, велика різниця у ігровому мисленні. Я вважаю, що швидкісний маневр з м’ячем — той резерв, у якому треба шукати шляхи зростання майстерності другого ешелону. Скажімо, заслужений майстер спорту Андрій Біба не втратив досі технічних і тактичних якостей, з якими залишив київське «Динамо». А от колишньої швидкості він уже не має. Вона ж бо з роками втрачається і не компенсується ніяким досвідом.

— Кого б ви відзначили в своїй команді?

— Дев’ятнадцятирічний Василь Лябик, якого ми запросили з Дніпродзержинська, одразу вписався в ансамбль. Діапазон його дій — від штрафної до штрафної. Дебютуючи в класі «А», він забив у сезоні 12 м’ячів. Найчастіше його партнерами були Віктор Романюк (11 голів), Микола Пінчук. Гадаю, що не розкрив повністю своїх можливостей Олександр Снітько, котрий свого часу стажувався у київському дублі.

— Яких тактичних схем дотримується «Дніпро»?

— Усе залежало від того, які гравці були в розпорядженні тренерів на черговий матч. Ми в атаці діяли двома, трьома, чотирма форвардами. Взагалі ж я думаю, що розстановці гравців у нас надається більшого значення, ніж вона на це заслуговує. Першорядний учасник англійського чемпіонату «Лідс» грає одним форвардом і п’ятьма хавбеками. Хто так спробує?

— Якщо ви вже торкнулися теоретичних питань, то поділіться, будь ласка, своїми поглядами щодо майбутнього і вашої команди, і футбола в цілому.

— Як тренер, про останнє я мало що можу сказати. Як гравець, завжди був прихильником імпровізації. Перспективи для естетичного задоволення глядачів у футбола невичерпні. Шкодить те, що команди різних класів вважають за кончу потребу копіювати лідерів. Так, як грає київське «Динамо» чи московський «Спартак», нікому іншому не під силу. А тим часом скільки в них послідовників! По-моєму, кожна команда будь-якого класу мусить мати своє обличчя, свої смаки, свою гру.

Що ж до можливостей «Дніпра», я оптиміст, хоч і розумію: буде важко. Популярність, здобута в минулому сезоні, не гарантує повторення успіху без подвійних зусиль на тренуваннях. Як кажуть у таких випадках, докладемо всіх зусиль...