ГОВОРИТЬ ВАЛЕРІЙ ЛОБАНОВСЬКИЙ

 

ГОВОРИТЬ ТРЕНЕР  «ДНІПРА»

«Молодь України» (Киев, 30.10.1971)

Ім’я Валерія Лобановського було одним з найпопулярніших у нашому футболі на початку шістдесятих років. Відмінний технік, тактик, він зажив слави гравця екстра-класу, не тільки граючи у нас, в Радянському Союзі, але й на футбольних полях багатьох країн світу. А майстерний «сухий лист» Лобановського під час виконання кутового удару, як правило, приводив до красивих голів і дивував багатьох фахівців футбола. А потім спортсмен став своєрідним, вдумливим тренером. Він попервах заперечував проти цього визначення: «Який я вже тренер?! Я ще новачок, учень тренера. Мені ще вчитись і вчитись!». І тоді було не позування, а твереза оцінка свого тренерського доробку. І ось тепер, коли дніпропетровська команда «Дніпро», очолювана Лобановським, здобула путівку до вищої ліги, є всі підстави поздоровити молодого тренера з успіхом, що й зробив кореспондент «Молоді України».

— Валерію Васильовичу, від імені читачів нашої газети поздоровляємо Вас і футболістів «Дніпра» з виходом до вищої ліги.

— Дякую! Ці поздоровлення я хочу адресувати також начальникові команди Анатолію Семеновичу Архипову, який понад п’ятнадцять років віддав дніпропетровському футболові, тренерам команди Олександру Сигізмундовичу Петрашевському та Анатолію Олексійовичу Білолюбському, всьому персоналові команди, адміністрації нашого Південного машинобудівного заводу і, звичайно, вірним і палким дніпропетровським уболівальникам.

— Ви прийшли в «Дніпро» наприкінці футбольного сезону 1968 року. Як пояснити те, що вже наступного року команда ледь не увійшла до вищої ліги?

— Дніпропетровський футбол зажив слави одного з найсильніших у республіці ще до війни, коли група його вихованців на чолі з славетним Іваном Кузьменком посилила гру київського «Динамо». Та й у п’ятдесяті роки «Металург» (нині — «Дніпро») був серед лідерів другого ешелону радянського футбола. Згадаймо бодай воротарів. Голкіпер московського «Спартака», нині футбольний оглядач Олексій Леонтьєв, починав грати з Дніпропетровську, тут же робив свої перші кроки в футболі гравець московського «Локомотива», «Спартака» і збірної СРСР (нині спортивний телекоментатор) Володимир Маслаченко. А ім’я вихованця дніпропетровського футбола Володимира Пільгуя, який захищає ворота московського «Динамо» та олімпійської збірної Радянського Союзу, знають нині усі вболівальники футбола. Отже, у команді завжди був хороший вибір спортсменів. Ми лише підвищили дисципліну, організованість у грі, добре підготувались на весняному тренувальному зборі і тому стали претендентами до вищої ліги.

— А чому путівку туди здобули лише з третьої спроби?

— Очевидно, раніше ми не були ще підготовлені до того, щоб виграти турнір. 1969 року «Дніпру» не вистачило двох очок, а торік лише різниця голів була гіршою, ніж у «Кайрата». А чому? Скажу відверто — ми грали гірше за команди, що торік і позаторік потрапили до вищої ліги. А нині за великої конкуренції з боку колективів, що залишили вищу лігу — «Чорноморця», «Торпедо» (Кутаїсі), «Спартака» (Орджонікідзе), «Крил Рад» та інших, ми таки довели свою силу.

— Що скажете про минулорічних конкурентів у першій лізі?

— «Карпати» і «Кайрат» досить легко вписалися у вищу лігу і демонструють футбол високої якості, гармонійний, результативний.

— Кого б Ви відзначили у команді?

— Усіх без винятку! Кожен футболіст намагався якнайбільше зробити для колективу. Ми намагаємось розглядати команду як єдине ціле. Та все ж відзначу, що в захисті зіграли цього року гірше, ніж у нападі. Кажучи чесно, ми виконали досить скромне завдання: увійшли до вищої ліги, тому й не треба з цього робити сенсацію. Навіть успіх київського «Динамо» — то ще не найвища футбольна вершина, не кажучи вже про наш здобуток.

— Що Вам, як тренеру, дала поїздка до Мексіки на чемпіонат світу?

— Знайомство з грою найсильніших команд планети — то справжня футбольна академія. Кількома реченнями цього не висловиш. Там я ще раз переконався, побачивши на власні очі, що перемог досягають не так «команди зірок», як організовані і згуртовані колективи. Цей чемпіонат не приніс нічого нового в тактиці: успішно виступали ті команди, які краще організовували свою гру, мали високу технічну майстерність, виконували великий обсяг роботи на полі.

— Валерію Васильовичу, Ви свого часу грали у м’який, елегантний, сказати б, футбол. Чи значить це, взявши до уваги самовіддану, атлетичну, раціональну гру «Дніпра», що у Ваших поглядах на футбол відбулися зміни?

— Тренер не завжди може орієнтувати свою команду саме на те, що він сам колись робив на полі. Бо, як кажуть, все тече, все змінюється. Футбол теж не стоїть на одному місці. Нині ця гра вимагає набагато більшої швидкості, праці на полі, ніж десять років тому. Тож підхід тренерів до навчально-тренувальної роботи має грунтуватися на особливостях сьогоднішнього стану світового футбола. Звичайно, з урахуванням можливостей гравців, яких має в своєму розпорядженні та чи інша команда.

— Яким шляхом піде команда: збереже сьогорічний склад, розраховуючи на власні сили, чи вдасться до посилення, запрошуючи футболістів з інших колективів?

— Процес часткового оновлення будь-якої команди — цілком природний. Бо кожен новий сезон ставить перед тренером і футболістами свої завдання. Наслідок цього — перестановки гравців всередині ланок, зміцнення одним-двома свіжими гравцями певної частини складу. Ми будемо намагатися удосконалювати гру футболістів, які не один рік грають разом, демонструватимемо «свою» гру, що принесла нам перемогу у першій лізі. Перед нами хороший приклад «Карпат» і «Кайрата». Коли й будуть якісь зміни у складі, то лише для посилення своєї гри.

— Які найближчі плани команди?

— Залишилося вдало зіграти заключні матчі. Хочемо завоювати малі золоті медалі і, мабуть, приймемо запрошення зарубіжних клубів на кілька зустрічей.

О. МАНОХА.